Здания городов в спарте и афинах их описания

  первоначально город   спарты  не имел стен и оставался верен этому   вплоть до 2 в. до н.э   был театр который был выстроен из белого мрамора и  являлся “достопримечательностью”.афины были крупным и могущественным городом, одной из колыбелей греческой культуры. во времена золотого века греции   город стал важным культурным центром. 

Відповідь:

Роман Мстиславович (у хрещенні — Борис) (? — 1205) — галицько-волинський князь від 1199 р., державний і військовий діяч. Син князя володимиро- волинського Мстислава Ізяславича і Агнеси (польської княжни, дочки польського короля Болеслава III Кривоустого). У 1168–1170 рр. Роман Мстиславич княжив у Новгороді. Після смерті батька в серпні 1170 р. був вигнаний новгородцями з міста і з 1173 р. княжив у Володимирі -Волинському. Незабаром Роман Мстиславич одружився з дочкою впливового князя Рюрика Ростиславича — Предславою. У 1187 р. зробив спробу оволодіти сусідньою Галицькою землею. Він зумів завоювати довіру галицького князя Володимира Ярославича і одночасно сколотити серед галицьких городян партію своїх прихильників, які 1188 р. вигнали Володимира Ярославича і за на його місце Романа Мстиславича. У свою чергу, Володимир Ярославич отримав до від угорського короля. Дізнавшись про наближення угорського війська, Роман втік з Галича і повернувся у Володимир-Волинський. У 1194 р. тесть Романа, Рюрик Ростиславич, став київським князем і виділив йому п’ять міст на півдні Київської землі. Але незабаром володимирський князь Всеволод Велике Гніздо зажадав відібрати міста у Романа, залишивши йому всього одне місто. Відносини князя з тестем різко зіпсувалися. У 1198 р. галицький князь Володимир Ярославич помер, не залишивши спадкоємців. Роман об’єднав під своєю владою Володимиро- Волинську та Галицьку землі. Однак не всі галицькі бояри надали підтримку новому князеві. У відповідь Роман Мстиславич влаштував у місті жорстоку розправу. Багато бояр бігли в інші руські землі. Роман повернув їх обіцянкою всяких милостей, але скоро під різними приводами розправився і з ними. Об’єднавши в своїх руках величезні володіння, Роман вже не боявся тестя. Він розлучився з дружиною, відправив її до батька, а сам одружився вдруге на Анні, що походила з волинського боярського роду. Роман, який мав від другої жінки двох синів: Данила та Василька. У 1202 р. на чолі об’єднаного галицько- волинського війська Роман захопив Київ, вигнав Рюрика Ростиславича, а на його місце посадив свого двоюрідного брата князя Інгвара Ярославича. Через деякий час Рюрик помирився з Романом і знову став київським князем. У 1203 р. два князя разом ходили на половців, але посварилися через видобуток. Захопивши в полон Рюрика, його дружину і дочку Предславу, Роман наказав усіх трьох відправити в монастир. Володіючи Києвом, Галичем і Володимиром — Волинським, Роман Мстиславич став наймогутнішим князем Південної Русі. Папа римський Інокентій III прислав до нього своїх послів, переконуючи прийняти католицизм, за що обіцяв проголосити його королем Русі. Роман відповів відмовою. Незабаром, не бажаючи сваритися з князем володимиро- суздальським Всеволодом Велике Гніздо, Роман відпустив з полону синів Рюрика, а старшому з них, Ростиславу, зятю Всеволода, віддав Київ. Воював з половцями, литовцями, ятвягами. Користувався величезним авторитетом в Польщі та Угорщині. Посварився з краківським князем Лешко Білим, почав з ним війну. У 1205 р., перебуваючи на землях Польщі, він потрапив у засідку і загинув. Визнаючи його видатні досягнення, сучасники назвали його «Великим» і «Повелителем усієї Русі».

Відповідь:

Римській імперії вдалося на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнилася. З 284 р. н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин, dominus – пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ були ліквідовані, Сенат перетворився на міську раду Риму. Влада домінуса стала вищою від законів і була оголошена божественною. Управління здійснювалося на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконувалося тепер державною Радою, що діяла при імператорі і за його дорученням.

Домінує спирався на постійну армію, служба в якій вважалася почесною професією. Чиновники отримали форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належало відомству фінансовому.

Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки були замінені уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари і послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.

Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнив Імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), об'єднаних у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили і, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінцій.

Діоклетіан поділив імперію на чотири частини ("тетрархія") і призначив собі співправителів. Два августы – по одному для західної і східної частин Імперії – самі добирали собі двох співправителів цезарів. Відтепер чотири співправителі спільно придушували спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них був наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу ж наштовхувалося на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.

У 305 р. Діоклетіан добровільно зрікся влади. І хоча формально влада передавалася його колишнім співправителям і помічникам, але відразу знайшлися нові претенденти на престол, в країні розпочалася громадянська війна. Переможцем з неї вийшов Константин Великий (313-337). Він зберіг поділ імперії на чотири частини, але ними стали управляти вже не співправителі, а підпорядковані одноосібному імператорові префекти. На чолі діоцезів були поставлені вікарії.