Что являлось основой материального благополучия князя

Получает от поместья продукцию которую продает

Сьогодні проблеми вербальної комунікації, зокрема мистецтва мовлення, досліджує низка дисциплін, центральною із них вважають риторику (зокрема ораторське мистецтво), яка спирається на низку дисциплін - філософію, логіку, психологію, педагогіку, етику, естетику, літературознавство, лінгвістику. Ораторське мистецтво можна вважати лише одним із напрямів риторики.
Риторика як наука і власне термін “риторика” сягають своїм корінням грецької античності. Саме у цей період античні філософи порушили питання, які визначили шляхи розвитку цієї науки. Прикметно, що давні вчені не обмежували проблематику науки лише мовленням. Вони вважали, що риторика охоплює значно ширше коло завдань. Відомий софіст і ритор Горгій та його послідовники вважали риторику інструментом громадянського керування. Аристотель вважав, що суспільно державний устрій є насамперед мовною організацією суспільства. Античний філософ бачив цю науку як “здатність знаходити можлив переконання щодо кожного даного предмета” [8].
Саме з огляду на це у наш час ораторське мистецтво вважають одним із специфічних видів людської діяльності, який можна опанувати як будь-яку іншу діяльність.
Ю.Рождественський, пишучи про погляди давніх мислителів, зазначає: “Майстерність красномовства в умовах демократії життєво необхідна, тому що кожен громадянин поліса в умовах демократії перебуває в потенційній небезпеці від своїх співгромадян. Будь-який із співгромадян може, так би мовити, міцно “причепитися”, звинуватити іншого з вигодою для себе, покликати до суду і виграти суд, відняти майно і життя. Отже, вправність у мові допомагає захиститися й в умовах аристократичного сусідства, і, у разі потреби, у судовій боротьбі. Якщо ж громадянин бажає запропонувати місту що-небудь, то він зіштовхується з громадською думкою, яка завжди консервативна й ситуативна в тому сенсі, що натовп судить всякі пропозиції стосовно своєї думки, яка міняється у зв’язку з поточними подіями. У цьому випадку вправність у красномовстві допомагає переконати співгромадян погодитися на пропозицію. Всяка самодіяльна і заповзятлива людина відчуває перешкоди через громадську думку і, пропонуючи нове, завжди ризикує і життям, і майном. Вправність у красномовстві... допомагає людині посісти вигідніше становище в суспільстві, завоювати певну пошану співгромадян і поліпшити свої матеріальні справи” [75].
Сучасний комунікативний р описують як поєднання різних дискурсів, як-от: юридичний, медичний, бюрократичний, підприємницький,

История хеттского царства

Заселенные хеттами земли сильно отличались от обширных речных долин Нила, Тигра и Евфрата. Это были небольшие равнины в горах и предгорьях Малой Азии, отделенных друг от друга горными кряжами и ущельями, бурными, но маловодными речками.

Во многих районах Хеттского царства разведение скота оказывалось выгоднее, чем земледелие. Не зря хетты слыли на Востоке прекрасными коневодами; их колесничное войско представляло собой грозную силу.

Присматривать за многочисленными отдаленными горными долинами цари доверяли своим родичам или вельможам. Таким образом, Хеттское царство складывалось из мелких полусамостоятельных княжеств. Время от времени некоторые из низ отпадали, но грозные правители Хаттусы находили вновь подчинить их своей власти.

Объяснение:

На первый взгляд, Хеттское царство казалось слабее своих соседей; историки даже пишут, что оно было “рыхлым”, слабо организованным. Однако, государство хеттов прекрасно выдерживало военные столкновения с сильными соперниками.

За четыре с половиной века своей истории (1650 – 1200 гг. до н.э.) оно не проиграло ни одного противоборства; лишь в последний период существования державы (1265 – 1200 гг. до н.э.) хетты уступили часть своей территории мощной Ассирии. А вот далеко не полный перечень военно-политических успехов хеттов.

В 1595 г. до н.э. царь Мурсили I захватывает и разрушает Вавилон, приобретая огромную добычу.

Примерно в 1400 г. до н.э. другой хеттский царь, Суппилулиума I, разгромив сильное царство Митанни, устанавливает свой контроль над верхним Евфратом и Северной Сирией.

Наконец, в 1312 г. до н.э. (по другим данным в 1286 г. до н.э.) хеттский царь Муваталли, возглавлявший тридцатитысячное войско, возле Сирийского города Кадеша заманил в ловушку египетского фараона Рамсеса II с большим военным отрядом. Почти все египтяне были уничтожены только фараон с небольшой охраной.

Успешно отбивались хетты от соседних полудиких народов, вроде касков, наседавших на их границы.

В чем же секрет силы Хеттского царства? Узнать “военную тайну” можно, приглядевшись к устройству хеттского общества и государства.