Синквейн на тему "восстание декабристов"

Декабристы справедливые, храбрые защищать,добиваться,бунтовать "на миру и смерть красна" декабристы-отцы 

Останнім галицько-волинським князем став племінник андрія та лева  ii  – юрій  іі болеслав (1323-1340  він був українсько-польського походження, охрещений в католицькій вірі й отримав ім'я болеслав. коли ж з'явилася можливість зайняти галицько-волинський престол, болеслав перейшов у православну віру і взяв ім'я юрій. з його кандидатурою погодилися і бояри, і татари. юрій ii болеслав, вихований на західній культурі, здійснював прозахідну політику: сприяв переселенню німців і поляків в українські землі, лояльно ставився до католицтва і його поширення в україні. невдоволені бояри отруїли князя. смерть юрія ii була трагедією для україни: він не мав спадкоємців, і престол перейшов до його зятя – литовського князя любарта. галицько-волинське князівство опинилося в складі великого князівства литовського. боротьбу за українські землі розпочав і польський король казимир великий, захопивши у 1349  р. частину галичини. цю боротьбу вступила і угорщина, яка володіла галичиною з 1370 по 1386 рік. галицько-волинське князівство, будучи ослабленим боротьбою з татарами, боротьбою між боярами та князями, стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежність. значення галицько-волинського князівства   це друга велика держава в українських землях після київської русі, спадкоємиця київської русі, що продовжила її культурні традиції.   забезпечила високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель.   своєю орієнтацією на захід відкрила доступ в українські землі західноєвропейським культурним впливам.

Характернейшая особенность развития россии состояла в определяющей роли самодержавного государства в , его активном и глубоком проникновении во все сферы хозяйственной жизни. учрежденные петром 1 берг-, мануфактур-, коммерц -коллегии- и главный магистрат были институтами государственного регулирования национальной , органами осуществления торгово-промышленной политики самодержавия. в промышленной политике прослеживаются два этапа: 1700—1717 гг. — главный основатель мануфактур — казна; с 1717 г. мануфактуры стали основывать частные лица. при этом владельцы мануфактур освобождались от государевой службы. успехи были достигнуты в металлургической промышленности, что вызывалось необходимостью вооружения армии и строительства флота. наряду с в старых районах (тула, кашира, калуга) возникли заводы в карелии, а затем на урале. именно в этот период началось широкое освоение железных и медных руд урала, который вскоре стал основной металлургической базой страны. выплавка чугуна достигла 815 тыс. пудов в год, по этому показателю рорсия вышла на третье место в мире, уступая только и швеции. было организовано крупное производство меди. на втором месте шли текстильные мануфактуры, получившие развитие в центре страны. здесь работали также кожевенные предприятия, обеспечивавшие изделиями прежде всего армию. при петре 1 в россии возникли новые отрасли: судостроение, шелкопрядение, стекольное и фаянсовое дело, производство бумаги. в развитии крупной промышленности большую роль играло государство. оно строило заводы, частным предпринимателям, обеспечивало мануфактуры рабочей силой.