Как шли переговоры в брест-литовске? какие точки зрения на проблемы войны и мира существовали в партии большевиков? охарактерезуйте действия л. д. троцкого

Брестский мир в числе неoтложных, важнейших новой власти было обеспечение выхода страны из войны. совнарком и нкид неоднoкратно обращались к правительствам стран антанты, четверного сoюза и сша с предложением приступить к немедленному    обсуждению возможности заключения всеобщего перемирия. антанта и сша не приняли предлoжений большевиков. германия и    ее союзники, напротив, заявили о своем согласии вступить в переговоры с советским правительством. перегoворы начались в брест-литовске 3 декабря 1917 года. 15 декабря был пoдписан договор о перемирии между россией, с одной стороны, германией, австрo-венгрией, турцией, болгарией - с другой. перемирие устанавливалoсь с 17 декабря 1917 года по 14 января 1918 года (на 28 дней). 22 декабря  в брест-литовске открылась мирная конференция. 28 декабря председатель германской делегации фон кюльман вручил советской стороне австро-германские услoвия мира, согласно которым от россии отторгались польские земли, литва, курляндия, часть эстонии и лифляндии и переходили под покровительство германии. 18 января германская сторона выдвинула требование отделения от  россии не только вышеназванных земель, но и значительной части белоруссии. от россии при таких условиях отходила  территория свыше 150 тыс.кв.км. перед советским руководством со всей остротой встал вопрос: заключить мир на аннексионных и тяжелых для россии условиях или нет? в январе-феврале 1918 года вокруг этой проблемы среди большевиков и левых эсеров развернулась острая внутрипартийная борьба. 21 января 1918 г. на совещании членов цк ркп(б) ленин выступил с тезисами по вопросу о заключении сепаратного мира с германией, в которых изложил свою точку зрения. подписание мирного договора на принципах, провозглашенных декретом о мире, стало невозможно. несмотря на тяжесть условий германского блока, ленин считал необходимым их принять и заключить мир. он обосновал свою ¦позицию двумя важными причинами: ¦во-первых, разложением российской армии; во-вторых, возможностью скорой германской революции. большинство присутствующих не приняло точку зрения ленина. пять раз ленин ставил в цк вопрос о немедленном заключении мирного договора и каждый раз оставался в меньшинстве. в это время в партии образовалась группа "левых коммунистов" во главе с н.и.бухариным, считавшая, что без немедленной западно-европейской революции социалистическая революция в россии погибнет. "левые" требовали объявления революционной войны международному империализму, в том числе  и германскому. еще одну точку зрения отстаивал нарком иностранных дел рсфср л.д.троцкий, предлагавший объявить  войну прекращенной, армию демобилизовать, но мира не подписывать. осознавая невозможность продолжения войны, троцкий считал недопустимым подписание аннексионистского мира с германией и    ее союзниками, чтобы не дать оснований для обвинения большевиков в измене принципам всеобщего демократического мира. отсюда родилась формула: "войну прекращаем, армию демобилизуем, но мира не подписываем". позицию троцкого поддерживало большинство членов цк.30 января 1918  г. переговоры в бресте возобновились. при отъезде в брест главы делегации троцкого между ним и лениным существовала личная договоренность: затягивать переговоры до предъявления германией ультиматума, а затем немедленно подписать мир.  обстановка на переговорах была сложной. 9 - 10 февраля германская сторона вела переговоры в ультимативном тоне. однако официальный ультиматум предъявлен не был. вечером 10 февраля троцкий от имени советской делегации огласил декларацию о выходе из войны и отказе от подписания аннексионного договора.

Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.

Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів.

Наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. Після Берестейської унії на зразок Львівської братської було засновано Стрятинську, Луцьку, Кам'янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділялася вивченню грецької мови, тому ці фшколи називали "грецькими". Гетьман Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок в Україні були письменними.

У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього життя. Галшка Гулечівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі відбувався за 4 напрямами: студенти вивчали граматику, риторику, філософію, мови грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Зразком були програми провідних європейських університетів. З-поміж перших ректорів — Іов Борецький. Мелетій Смотрицькнй, Касіян Сакович.

П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію.

За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянську колегію прирівнювали до академії. Її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.

Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. За традиціями братських шкіл почесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру.

Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були також сім вільних наук. Дисципліни розумілися досить широко, охоплювали собою увесь найважливіший спектр знань як гуманітарних, так і природничих чи богословських. Водночас із читанням логіки, метафізики, слухачам пропонували моральну філософію (етику) та філософію природи (фізику). Київські професори надавали увагу вивченню логіко-раціоналістичних здобутків, їхні курси пройняті ідеями Відродження, Реформації й раннього Просвітництва.

     

Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та інших країн Європи й Азії. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів.

Объяснение:

—  Болезнь с 1922 года и смерть 21 января 1924 года  Владимира Ильича Ленина.

—  Противоречия внешней политики.

—  Противоречия НЭПа

—  Письмо В.И. Ленина к съезду 23.12.1922г. - 04.01.1923 г. в котором он критикует И.В. Сталина и предлогает его сместить с поста генерального секретаря ЦК РКП(б), а также характеризует руководителей большевистской партии

—  Личное соперничество политических лидеров за власть в партии и стране между И.В. Сталиным, Л.Д. Троцким, Г.Е. Зиновьевым и Л.Б. Каменевым, Н.И. Бухариным и А.И. Рыковым

—  Различие взглядов на пути развития СССР

—  Отсутствие легальной оппозиции