Вчем проявилась зависимость руси от золотой орды

ответ:В XIII ст. Русь являла собою територію, що складалась з восьми "напівдержав", ізольованих одна від одної. До того ж вони невпинно дробились всередині себе. Новгородська республіка, Полоцьке, Смоленське і Турово-Пінське князівства не були зачеплені татарами. Сильно постраждала Рязань, та більше від суздальців, ніж від татар. Вціліла північна частина Великого князівства Володимирського завдяки своєчасним переговорам і капітуляції.

Наші літописці схильні були перебільшувати чисельність монгольської армії, називаючи 300-400 тис. воїнів. Це значно більше, ніж взагалі було всіх чоловіків у Монголії в XIII ст. Арабський мандрівник Рашид-ад-Дін вважає, що для війни на три фронти монголи мали 129 тис. воїнів. А для одного вершника в поході потрібно було не менше ніж троє коней — їздовий, в'ючний і бойовий, якого не навантажували, щоб він не втомлювався на час битви. Прогодувати пів-мільйона коней, зосереджених в одному місці, в ті часи було фактично неможливо. Коні дохли і йшли на їжу воїнам. Тому монголи в поході вимагали від усіх підкорених народів свіжих коней.

Більш реальну кількість монголів називає історик Н. Веселовський — 30 тис. воїнів, а, отже, біля 100 тис. коней. Монгольська армія потребувала поповнення, тому монголи пропонували полоненим купувати собі свободу ціною вступу до їх армії. В хроніці Матвія Паризького наведено листа двох монахів, в якому повідомлялося, що в монгольській армії багато куманів і псевдохристиян (так католики в середні віки називали православних). Перший набір серед русів був здійснений монголами в 1238-1241 pp.

Дійсно, монголи набирали або й мобілізували у свою армію угорців, мордву і навіть "ізмаїльтян" (мусульман), але формували з них ударні частини, приречені на загибель в авангардному бою, і ставили позаду загороджувальні загони з відданих воїнів. Власні ж сили монголів перебільшені істориками.

Объяснение:

ответ:Всю свою долгую жизнь Тауке вел активную внешнюю политику. Еще в молодости, при правлении своего отца, он возглавлял посольство к моголам Кашгарии, и в 90-х годах XVII столетия, будучи ханом, участвовал в политических делах Могольского государства. При Тауке происходили столкновения с Аштарханидами из-за господства над присырдарьинскими городами, но большой войны между Бухарским и Казахским ханствами не было. Зато военные действия между казахами и джунгарами носили характер организованных беспрестанных войн. В этой долгой войне Тауке-хан умело руководил своим войском, приобрел славу знатока военного дела, человека отважного в сражениях, неустрашимого в опасностях. За все эти военные заслуги, судя по надписи на личной ханской печати, он был удостоен своими подданными почетного титула батыр (герой, храбрец, витязь). Этот титул (батыр, бахадур) присваивался за личную храбрость в сражении, за умелое руководство военными действиями. Как титул слово батыр прибавлялось к собственному имени храбреца. Этот почетный титул мог получить за свои личные военные качества любой свободный член кочевого общества, будь он рядовым воином или принцем крови.

Упорная и многолетняя борьба с Джунгарией создавала тяжелую политическую и экономическую обстановку в стране и сближению Казахского ханства с Россией. Только в 1686–1693 годах Тауке-хан отправил в Россию пять посольств с важными дипломатическими поручениями. Сохранилось письмо Тауке-хана Петру I, составленное в октябре 1694 года, с предложением о поддержании дружественных отношений с Россией. В первые десятилетия XVIII века сношения казахов с Россией оживились. В 1717 году Тауке-хан возбудил о подданстве казахов России. Но эти переговоры были прерваны смертью Тауке-хана.

Объяснение: