Могло ли существовать совместное правление петра 1 и софьи

оно фактически было. петр и его брат иван царствовали вместе под регентством софьино. у них были мамы разные и софья с петром враждовали. софья организовала стрелецкий бунт, а пётр стрельцов потом жестоко казнил. а  так не могло

Клімат Греції середземноморський із теплою вологою зимою та спекотним посушливим літом. Проте завдяки своїй унікальній географії, Греція має низку мікрокліматичних зон з місцевими відмінностями.

Клімат Єгипту: на півночі — субтропічний, на іншій території — тропічний. Але на більшій частині Єгипту клімат тропічний континентальний пустельний з різкими добовими коливаннями температури. У пустелях денні температури можуть досягати 50 °С, а вночі опуститися до 10 °С — 0 °С.

Гора Святої Катерини (араб. جبل كاثرين‎, Джебель Катрін) — найвища гора в Єгипті, має висоту 2629 м. Розташована в південної частини Синайського півострова, приблизно за 4 км на північний захід від гори Синай.

Етбай — гірський хребет на північному сході Африки, проходить територією Єгипту та Судану. Витягнутий приблизно на 1700 км з північного заходу на південний схід уздовж берега Червоного моря (від Суецької затоки до відрогів Ефіопського нагір'я). В англійській термінології Етбай — це регіон, де розташований хребет, саме пасмо має назву Red Sea Hills.

Гора Сина́й (араб. طور سيناء‎ , івр. הר סיני‎, також відома серед бедуїнів як «гора Гореб», «гора Муса», «Гебел-Муса» або «Джабал-Муса», що означає «гора Мойсея») — гора висотою 2 285 м на Синайському півострові.

Шаїб-ель-Банат-найвища гора Червоного моря.Її висота-2187 м. над рівнем моря.Згідно з легендою,на цій горі було поховано Омара-аль-Мухаммеда Сахмета,першого халіфа Єгипту.Тому Шаїб-ель-Банат вважають священною горою.Знаходиться неподалік містечка Сафага на березі Червоного моря.Біля цієї гори американський археолог Майкл Пірстон знайшов артефакт:у трьох пірамідах неподалік гори знаходяться гробниці фараона Тут-Шаїб-ель-Банат.

Олі́мп (грец. Όλυμπος) — найвище гірське пасмо грецьких Балкан в області Фессалія. Національний парк Греції. Із невеличкого міста Літохорон поблизу Салонік починається сходження на гору Олімп. Пік Олімпу майже завжди оточений туманом. Пасмо складене переважно мармуроподібними вапняками та кристалічними сланцями. Схили круті, перерізані ущелинами, порослі вічнозеленими чагарниками, широколистими та сосновими лісами. Найвища вершина Олімпу — пік Мітікас, 2 918 м, є також найвищою вершиною Греції.

Значна частина диких тварин зникла в Греції разом з лісами[3]. На території Греції мешкає безліч тварин, занесених до Червоної книги, серед них: середземноморська черепаха морська, тюлень-монах, який і досі зустрічається у прибережних водах. Серед інших морських ссавців найпоширеніші дельфіни.

З-поміж хижих ссавців у горах донині зустрічаються лисиця, дикий лісовий кіт, ендемічний кам'яний козел, сірий хом'як. У горах Пінду, уздовж кордону з Болгарією, зустрічаються гірський козел і бурий ведмідь. Північні ліси також слугують домівкою куницям, оленям, сарнам, вовкам, диким кабанам і рисі. Також шакали зустрічаються в лісах на півдні країни. Найчисленніші серед ссавців — гризуни, південні види кажанів і комахоїдні — землерийки, їжаки, кроти.

У Греції також багато змій, ящірок, черепах (особливо поширені суходільні грецькі черепахи). Вони легко переносять спеку і брак вологи в посушливий літній сезон. Серед ящірок для Греції найтиповіші скельна, грецька гостроголова, пелопоннеська, іонічна і найбільша в Європі — зелена ящірка. Серед змій особливо поширені полози, вужі, рогата гадюка.

Серед хижих птахів переважають сови, орли і шуліки, на узбережжях багато мартинів. Характерні для Греції також довгоносий баклан, кучерявий пелікан, лелека. У лісах живе південний зелений дятел, гірська вівсянка.

У Єгипті виявлено велику різноманітність видів, але деякі з них серйозно ризикують і знаходяться під загрозою. Таким чином, для збереження єгипетських тварин і рослинності в країні було зроблено багато кроків.

Выбери нужную информацию

Объяснение:

Полк сформирован царём Петром I в 1691 году из жителей потешного села Преображенского, от которого и получил своё название.

В 1694 году в Кожуховских манёврах участвовал лично Петр I – под псевдонимом Петр Алексеев, в чине бомбардира.

В 1700 году полк получил имя Лейб-гвардии Преображенского полка.

После смерти Петра I полк принимал активное участие в возведении на престол Екатерины (1725) и в последующих дворцовых переворотах.

Преображенский полк участвовал во всех военных кампаниях царской России и был расформирован в январе 1918 года, но затем воссоздан в составе белогвардейских войск (Вооружённые силы Юга России).

К 1930 году в эмиграции жили более 120 человек, когда-либо служивших в полку. Полковое объединение в эмиграции (Париж) – «Союз Преображенцев», в составе Гвардейского Объединения и Русского общевоинского союза (РОВС). На 1951 год в нем состояли 47 человек и 10 почетных членов. Полковое объединение в эмиграции действовало до 1970-х годов, после кончины последних офицеров полка было преобразовано в Союз потомков преображенцев.

Преображенский полк – один из самых аристократических в российской армии. Зачисление офицеров и генералов в его состав (штатно и внештатно) являлось формой награды. В полку проходили военное обучение наследники престола. Командирами, а с начала XIX века – шефами полка были правящие монархи.

С 1723 полк дислоцировался в Санкт-Петербурге, сначала – постоем (на частных квартирах), а с конца 1730-х годов – в полковой слободе на территории между современным Литейным проспектом, улицей Жуковского, Суворовским проспектом и улицей Чайковского. В 1742 году отделенная от полка Лейб-кампания размещалась на Миллионной улице (с 1765 там же вместо нее квартировал 1-й батальон полка).

В начале XIX века построен комплекс казарм и полковых сооружений (госпиталь, офицерский дом, манеж и другие здания) – в квартале между современными улицами Кирочной, Радищева, Парадной и Виленским переулком. Каменные казармы здесь начали возводить в 1801 году. Проект поручили архитектору Ф.И. Волкову (1755-1803).

Полковой храм -Преображенский собор – построен в 1829 году по проекту Василия Стасова на месте более раннего храма.