События в 316 г. до н. э.; в 380 г. до н.э.; в 326 г. до н. э.; в 326 г. до н. э; в риме

Древнего рима – это последний этап в развитии древнего мира,который охватывает время с начала i тысячелетия до н.э. (754/3 гг. дон.э. – традиционная дата основания города рима) до конца v в. н.э. (476г. н.э. – падение западной римской империи). древний рим за свою почтитысячелетнюю прошел путь от небольшого полиса до крупнейшей мировойдержавы античности. в период своего расцвета рим подчинил колоссальнуютерриторию, которая простиралась от британии на севере до северной африкина юге и от пиренейского полуострова на западе до персидского залива навостоке. римского государства делится на три периода: - царский (середина viii в. до н.э. – 509 г. до н.э.); - республиканский (509 – 27 гг. до н.э.); - имперский (27 г. до н.э. – 476 г. н. vш – ш вв. до н.э. происходил процесс становления раннего римскогорабовладельческого общества; в ш в. до н.э. – п в. н.э было его дальнейшееразвитие из маленькой общины на тибре в сильнейшую италийскую и затемсредиземноморскую державу. в ш в. н.э. наступил , социальный иполитический кризис римского государства, который в iv – v вв. н.э.сменился периодом продолжительного упадка.древнейший период римской , то есть период от образованияримской общины до установления республики принято называть царским.согласно античной традиции, которая подтверждается археологическиминаходками, древнеримская община сложилась из трех этнических групп: латинян, сабинян (и те и другие – италийские племена) и этрусков(создателей древнейшей цивилизации на аппенинском полуострове,происхождение которых неизвестно) путем синойкизма (слияния) трехпоселений. первые римские цари были италийцами, затем в риме династия, что к резкому возвышению царской власти ирасширению воздействия цивилизации на древний рим. к этому периоду относится образование римского полиса.

А) 31 мая 1223 года

Б) Монгольская империя, Черниговское княжество, Киевское княжество, Смоленское княжество, Галицко-Волынское княжество, Киевская Русь

В) •Поражения как на реке Калке, Русь еще не знала. После битвы на Русь вернулась только каждый десятый воин. Погибло 6 князей.

•Пленных князей монголо-татары положили под бревна, на которых несколько дней пировали.

•После битвы монголо-татары разорили Южные русские земли.

Г) При взятии городов крепостей монголо-татары были весьма искусны, но битву предпочитали вести на открытых пространствах.

Незавершеним описом подій 1292 р. закінчується Галицько-Волинський літопис. Подальшу історію давньоукраїнської княжої держави вчені відтворюють на основі побіжних згадок про неї в інших, переважно іноземних, джерелах.

На початку ХIV ст. влада в Галицько-Волинській державі знову зосереджується в одних руках. Після смерті інших князів династії Романовичів єдиним володарем став син Лева Даниловича князь Юрій I Львович (13011308).

Це був могутній та розумний правитель. Він дуже вдало використав внутрішні заколоти, які відбувалися в той час у Золотій Орді. Юрій I знову пересуває південні кордони своєї держави аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу.

Він, як і його дід Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі та князем Володимирії (Волині). Він переніс столицю зі львова до Володимира-Волинського, уклав союз із мазовецьким князем Казимиром Куявським та одружився з його дочкою. Юрій І львович зійшовся з німецькими хрестоносцями з метою заручитися підтримкою і мати союзників у боротьбі проти язичницької литви. Адже литва на той час ставала дуже сильною державою.

Одним з головних здобутків короля Юрія I було утворення в 1303 р. окремої Галицької церковної митрополії. До неї ввійшли кілька єпархій: Володимирська, луцька, Перемишльська, Турово-Пінська, Галицька та Холмська.

Раніше вся Русь-Україна входила до складу однієї митрополії — Київської. Однак наприкінці XIII ст. київські митрополити перебралися зі зруйнованого монголами Києва в Суздаль. Тому заснування окремої митрополії мало велике значення для розвитку українських земель. По-перше, призначення Константинопольським патріархом окремого митрополита для королівства Руського демонструвало всьому православному світові його авторитет і могутність. По-друге, це був захист політичної незалежності давньоукраїнської держави. По-третє, утворення митрополії давало неабиякі можливості для розвитку церковної організації та традиційної культури.