Докажите, что: введение института президентства способствовало создание условий для закрепления суверенитета республики беларусь ​

такое продайдет ?

Объяснение:

Важную роль в Российской истории сыграло Великое княжество Литовское(ВкЛ). Литовские племена в Прибалтике – жейматы (жмудь), аукштайты, ятвяги и т.д. – позже, чем восточные славяне, перешли к классовому обществу. Литовское государство создалось только в 13 веке. Его основателем стал Миндовг, который впервые упоминается в русских летописях в 1219г. Миндовг объединил под своей властью литовские земли в кровавой борьбе с остальными князьями. Миндовг поддерживал союз с Александром Невским и с Галицким князем Даниилом Романовичем, за которго выдал замуж свою дочь. Литовцы в это время были ещё язычниками, за право христианизации Литвы соперничали православие(Русь) и католицизм(Польша и Тевтонский орден). Миндовг было принял католичество в 1251г, но это было лишь его ловким политическим маневром. Через несколько лет он вернулся к язычеству и продолжил успешную борьбу против Тевтонского ордена за независимость Литвы. В 1263г Миндовг погиб в результате заговора враждебных ему князей. В Литве начались междоусобия. Отдельным князьям ( Тройден, Войшелк) удавалось лишь временно укрепить княжескую власть. Их преемник Витень (1293-1315гг) в союзе с Галицкими князьями одерживал победы над Тевтонским орденом. Расцвет ВкЛ наступил при брате Витеня – Гедимине (1316-1341гг). С самого начала в состав ВкЛ входили не только литовские, но и русские земли. Уже Миндовгу была подчинена Чёрная Русь – земли в бассейне Немана вокруг Гродно. При его наследниках количество русских земель, подвластных великим князьям литовским, значительно возросло. Особенно большие территории Руси оказались в ВкЛ при Гедимине. В его руках были Минск, Туров, Витебск, Пинск. В Полоцкой земле сидели на княжении литовские князья. Влияние Гедимина рас также на Киевскую, Галицкую и Волынскую земли. При преемниках Гедимина – Ольгерде, Кейстуте, Витовте – ещё больше русских и будущих белорусских и украинских земель входит в ВкЛ. Этнографическая Литва составляла около одной десятой части этого обширного государства присоединения этих земель были различны. Имел место и прямой захват, но нередко русские князья признавали добровольно власть литовских князей, а местное боярство призывало их, заключая с ними соглашения – «ряды». Причиной этому были неблагоприятные внешнеполитические условия. С одной стороны, русским землям угрожала агрессия немецких рыцарских орденов, с другой – ордынское иго. Феодальная раздробленность и княжеские междоусобия в северо-восточной Руси делали ей бессильной западным и юго-западным частям страны. Поэтому русские феодалы искали у ВкЛ защиты от внешней угрозы, тем более что Литовские князья не были вассалами Орды, и тем самым ордынское Иго не рас на его территорию. Русские земли в составе ВкЛ, более многочисленные, чем литовские, и стоявшие на более высокой ступени развития, оказали существенное влияние на характер социальных отношений и культуру этого государства. Феодальная знать ВкЛ , за исключением князей , состояла в основном не из литовцев, а из русских. Это объяснялось в том числе и тем, что в Литве долго сохранялось подчинённое непосредственно великому князю свободное крестьянство, а местный феодальный класс был численно крайне невелик. Поэтому русские князья и бояре в ВкЛ участвовали в решении политических во в дипломатических переговорах

23 серпня 1939 р. нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписали у Москві договір про ненапад між СРСР та Німеччиною. Подія відбулася в присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна.

Документ був укладений у період погіршення політичних та економічних відносин між СРСР і Німеччиною, спричиненого приходом А. Гітлера до влади і збройними конфліктами СРСР проти Німеччини й Італії в Іспанії (громадянська війна в Іспанії 1936–1939 рр.), Японії на Далекому Сході (бої біля оз. Хасан і бої на р. Халхін-Гол 1938 та 1939 рр.). Договір став політичною несподіванкою для третіх країн та означав переорієнтацію зовнішньої політики Москви на зближення з Берліном після кількох місяців тристоронніх переговорів про взаємодо у випадку нападу Німеччини на Польщу між радянським керівництвом з однієї сторони, Англією та Францією – з іншої. Перемовини з місіями Великої Британії та Франції раптово перервала радянська сторона 21 серпня 1939 р., коли Й. Сталін отримав пропозицію про переговори від канцлера Німеччини А. Гітлера. Від імені радянського уряду Сталін погодився прийняти 23 серпня у Москві німецького міністра закордонних справ Й. Ріббентропа.

Згідно з умовами договору про ненапад, який укладався на 10 років, сторони зобов’язувалися утримуватися від нападу одна на одну й дотримуватися нейтралітету, якщо одна з них ставала об’єктом воєнних дій третьої сторони. Учасники угоди також відмовлялися від участі в союзі держав, «прямо чи опосередковано спрямованого проти іншої сторони». Передбачався взаємний обмін інформацією, що зачіпала інтереси сторін. Курйозність ситуації додавав той факт, що держави на момент підписання договору про ненапад не мали між собою спільного кордону.

До договору долучили таємний додатковий протокол, відповідно до якого країни Східної Європи були поділені на сфери німецьких і радянських інтересів у випадку їхньої «територіально-політичної перебудови». Німеччина визнавала інтереси СРСР у Латвії, Естонії, Східній Польщі, Фінляндії та Бессарабії.

1 вересня 1939 р. Німеччина вторглася в Польщу із заходу, а 17 вересня 1939 р. на територію Польщі зі сходу вступили радянські війська. 22 вересня того ж року у Бресті відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 р. підписанням договору про дружбу і кордон.

До складу СРСР були включені території Західної України і Західної Білорусі (1939), Східна Прибалтика, Бессарабія, Північна Буковина (1940). Наприкінці 1939 р. СРСР напав на Фінляндію, розпочавши радянсько-фінляндську війну 1939–1940 рр. Після нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 р. договір, як і всі інші радянсько-німецькі договори, втратив силу.

На думку більшості істориків, пакт Молотова-Ріббентропа з таємним протоколом до нього став змовою двох диктаторських режимів з метою проведення воєнної агресії проти Польщі та розподілу сфер впливу в Центрально-Східній Європі. Він відкрив шлях Німеччині до розв’язання Другої світової війни. Частина істориків, переважно радянських і сучасних російських, вважають, що уряд СРСР погодився підписати пакт про ненапад з Німеччиною, щоб відтермінувати вступ СРСР у Другу світову війну, здобути додатковий час для підготовки, зміцнити геополітичні позиції та обороноздатність країни, технічно модернізувати збройні сили.

Більшість фахівців з міжнародного права вважають договір юридично нелегітимним, оскільки він стосувався інтересів третіх сторін. На їхню думку, пакт Молотова-Ріббентропа також можна кваліфікувати як злочин проти миру.