Почему павла 1 называют "романтичный император"?

К XIII веку в ранненормандской Англии складывается феодальное общество. К числу свободных сословий английского общества относились знать, духовенство, горожане и свободные крестьяне (фригольдеры); кроме того, существовали зависимые крестьяне — вилланы. Среди светских феодалов главенствующее место принадлежало представителям знати, так называемым старшим баронам (лат. barones majores); они были непосредственными вассалами короля и играли важную роль в организации военных сил, выступая во главе дружин. В вассальной зависимости от крупных баронов находились средние и мелкие феодалы — рыцари. В 1086 году Вильгельм I Завоеватель потребовал от всех свободных землевладельцев страны принесения ему присяги верности, а также объявил себя верховным собственником всей земли; эта присяга сделала феодалов всех рангов вассалами короля, обязанными нести в его пользу военную службу.

К этому времени также сформировалось английское феодальное право как система определённых обычно-правовых норм о правах и обязанностях сюзеренов (сеньоров) и их вассалов, начиная с верховного сюзерена — короля и его непосредственных держателей (лат. tenantes in capite); устанавливается и совокупность норм, регулирующих отношения зависимых вилланов и их лордов в рамках манора. Феодальное право включало в себя следующие элементы: право вассала на долю в феоде, которое не могло быть произвольно отчуждено; право сеньора требовать от своих вассалов несения военной службы либо выплат особых денежных сумм — щитовых денег, а также личной денежной в случае исключительных обстоятельств (лат. auxilium); право сеньора взимать особый налог при наследовании земли (рельеф). Ленное право объединялось с правом ленной опеки над несовершеннолетними наследниками вассалов, в том числе с влиянием на заключение ими брака и т. д. При этом сеньориально-вассальные отношения могли быть прекращены путём процедуры «отзыва верности» (лат. diffidatio), если одна из сторон нарушила свои обязанности, причинив при этом другой стороне серьёзный ущерб. Важным принципом европейского и, в частности, английского феодального права являлся принцип коллективного правосудия, что предполагало особую повинность каждого вассала участвовать в «суде равных» своего лорда

Ки́ївський метрополіте́н — швидкісна позавулична, переважно підземна, транспортна система Києва. Діють три лінії, експлуатаційна довжина яких становить 69,648 км, 52 станції зі трьома підземними вузлами пересадки в центрі міста. Усі лінії електрифіковані постійною напругою 825 В, на них працюють 5-тивагонні електропоїзди довжиною приблизно 100 м. Метрополітен відкритий для пасажирів щоденно з 06.00 до 00.00.

Після відкриття 6 листопада 1960 року став третім метрополітеном у СРСР після московського та ленінградського.

Експлуатує систему комунальне підприємство «Київський метрополітен», що підпорядковане КМДА, створене у 1990 році як правонаступник підприємства, що підпорядковувалося МШС. На підприємстві працює майже 8 тисяч працівників, у його складі діють адміністрація, 13 служб, зокрема електродепо (ТЧ-1 «Дарниця», ТЧ-2 «Оболонь» і ТЧ-3 «Харківське»), вагоноремонтний завод (ВРЗ), та інші підрозділи. Основні доходи підприємство отримує від основної діяльності — перевезення пасажирів, у вигляді безпосередньої оплати пасажирами та як компенсацію від міста за пільгові категорії громадян, а також непрофільних доходів — надання в оренду площ, рекламоносіїв і субвенції з міського бюджету.