Почему внешняя опасность возросла в период раздробленности в 13 веках

Варяги

Варя́ги (др.-сканд. Væringjar, греч. Βάραγγοι) — профессиональная и этническая группа в составе населения Киевской Руси, наёмные воины или торговцы в Киевской Руси (IX—XII века) и Византии (XI—XIII века).

Варягами назывались выходцы из Скандинавии на службе у правителей Киевской Руси и Византии. Древнерусская летопись «Повесть временных лет» связывает с варягами-русью появление государства Русь («призвание варягов» в 862 году по летописной датировке). Ряд источников сближает понятие «варяги» со скандинавскими викингами. С XII века лексема «варяги» заменяется псевдоэтнонимом «немцы». Из византийских источников известны варяги (варанги) как особый отряд на службе у византийских императоров с XI века. Скандинавские источники также сообщают о том, что некоторые викинги вступали в отряды варягов (вэрингов), находясь на службе в Византии в XI веке.

В IX—X веках осуществляли интенсивный обмен между странами Северной и Южной Европы, Ближнего Востока и Передней Азии проникновению на север древнерусской дружинной культуры и распространению христианства в восточной Скандинавии.

Місцем скликання спочатку обрали м. Анкіру в Галатії, але потім була обрана м. Нікея — місто, що розташовувався недалеко від імператорської резиденції. У місті знаходився імператорський палац, який надали для засідань і розміщення його учасників. Єпископи повинні були з'їхатися до Нікеї на 20 травня 325 року. Але офіційно імператор відкрив засідання собору лише 14 червня, а вже 25 серпня 325 року собор був закритий.

У той час на Сході було близько 1000 єпископських кафедр і близько 800 — на Заході. Таким чином, на соборі була присутня приблизно 6-а частина вселенського єпископату.

На соборі був присутній імператор як слухач. За свідченням Євсевія Кесарійського імператор діяв як «примиритель». Дослідники назвали «головою» собору Осію Кордубського, який у списках учасників собору значився на 1-му місці; висловлювалися також припущення про головування Євстафія Антіохійського і Євсевія Кесарійського.

Євсевій вказував, що імператор Костянтин був розчарований церковною боротьбою на Сході між Олександром Олександрійським й Арієм, і в посланні до них запропонував своє посередництво. У ньому він пропонував залишити цю суперечку. Подавачем цього листа імператор обрав єпископа Осію Кордувійського, який, прибувши до м. Олександрії, зрозумів, що питання насправді вимагає серйозного підходу до його вирішення. Оскільки на той час вимагало рішення також і питання про обчислення пасхалій, було прийнято рішення про проведення Вселенського собору