Чем древнейшие люди отличались от животных

Древнейшие люди. если следовать научным изысканиям всех последователей биолога, то эволюция людей началась 20 миллионов лет назад от предков, общих с современными человекообразными обезьянами. род homo насчитывает примерно 2,5 миллиона лет, стартовав с австралопитека и homo erectus, он же человек прямоходящий. австралопитеки не являются стопроцентно признанными всей ученой братией предками рода человеческого. кое-кто считает их тупиковой веткой. но отнесены эти существа к семейству гоминид,   отряда приматов, наравне с людьми, гориллами и орангутангами. основной признак, говорящий про то, что перед ученым лежат останки именно австралопитека, а не обезьяны, является способность к передвижению на двух конечностях и объем мозга, не превышающий 800 см³. австралопитеки имели слабо развитые челюсти, у них не было клыков. данные гоминиды имели сформированную кисть, ориентированную на хватание, с отделенным от остальных фаланг, большим пальцем. свод стопы и строение таза говорит про то, что они передвигались вертикально к поверхности земли. рост существ равнялся в среднем 130 см, но присутствовал ярко выраженный половой диморфизм. у самцов на черепе был найден костяной гребень, такой же, какой есть у самцов нынешних горилл. уровень интеллекта австралопитека равнялся обезьяннему, они не охотились на животных и минимально использовали орудия труда. версия про то, что homo erectus является древнейшим человеком, имеет больше поклонников в научных кругах. он появился 1,8 миллионов лет назад и быстро распространился по территории африки и евразии. человек прямоходящий имел средний рост, равный 168 см, и передвигался исключительно на двух ногах. форма черепа гоминида подобна современному человеку, но его цефало-коробка состояла из утолщенных костей, с уменьшенной лобной костью, выступающими надбровными дугами и нивелированным подбородком. в такую черепную коробку помещалось не больше 1200 см³ мозга. человек прямоходящий самостоятельно изготовлял оружие, охотился на животных и шил из их шкур одежду. жили homo erectus в пещерах, готовили еду на огне, а при случае не брезговали . животные животные – это огромное царство, в которое входит 35 типов живых существ. человек со своими предками принадлежит лишь  к одному из них – типу хордовых. животные являются обязательно эукариотами и многоклеточными организмами. практически все они гетеротрофы, то есть живут за счет органических соединений. большинство животных могут активно передвигаться. исключением являются губки и тунициновые оболочники. типичными представителями царства животных могут считаться пауки и коровы, акулы и черви, медузы и орлы. в современном мире насчитывается около 50 миллионов видов животных. подробнее:

Объяснение:

Принимая «политику умиротворения» перед Второй мировой войной, западные государства (в частности, Англия и Франция) рассчитывали на то, что путём уступок и компромиссов можно было остановить агрессора. Таким образом, Великобритания и Франция, закрыв глаза на агрессию нацистов (обвиняя их только на словах), надеялись на то, что амбиции фашизма будут удовлетворены за счет более слабых государств (Австрии и Чехословакии, например). Также на рубеже 1937—1938 гг. в британских правительственных кругах обсуждался во о колониальных компенсациях Германии за счет раздела владений Бельгии и Португалии (возвращение отнятых по Версальскому договору территорий было признано в 1936 году Комитетом Плимута «нежелательным», и сталкивалось с противодействием доминионов-мандатариев), однако обязательное условие предоставить Великобритании максимум колониальных концессий на этих территориях и сделать максимум уступок в европейской политике не устраивало Гитлера, и он отказался от проекта со столь сомнительными выгодами.

После подписания Мюнхенского соглашения советская разведка докладывала, что политика умиротворения Гитлера не срабатывает, а уступки лишь подстегивают агрессора

§17

6) Зарозумілий та амбітний Ярема Вишневецький, який сам претендував на роль головного полководця Речі Посполитої, недооцінивши сил противника, вирішив напасти на козацьке військо самостійно ще до того, як коронне військо виступило з Любліна та зазнав тяжкої поразки під Збаражем. Залишки його "дивізії" опинилися в облозі в укріпленому Збаражі. Дізнавшись про скрутне становище Вишневецького, Ян Казимір з 30000 військом був змушений негайно виступити йому на до Та поки коронне військо дісталося з Любліна до України з Криму, на до Богдану Хмельницькому прибуло 30000 татарське військо на чолі з Іслямом Ґіраєм та Тугай-беєм. Хмельницький, залишивши частину війська для блокування поляків у Збаражі, рушив на зустріч коронному війську. Зустрілися супротивники на березі річки Стрип неподалік міста Зборів. Скориставшись тим, що у польському війську була слаба дисципліна, 15 серпня 1649 р. козаки несподівано атакували його під час переправи через річку і завдали полякам важких втрат і якби не мужність німецької піхоти розгромили б їх. З цієї атаки і почалася Зборівська битва.

§18

8) За Білоцерківським договором, територія Гетьманщини обмежувалась Київським воєводством, а козацький реєстр скорочувався до 20 тис. осіб. Козаки мали право селитися виключно на державних землях Київського воєводства, а ті, хто залишився поза реєстром, поверталися до своїх панів. Магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки, а до Брацлавського й Чернігівського воєводств поверталася польська адміністрація. Гетьман мав підпорядковуватися королю й коронному гетьману, позбавлявся права дипломатичних зносин з іншими державами й повинен був розірвати союз із Кримським ханством. Пани не мали права притягати своїх підданих до суду за участь у війні. Права і привілеї православної церкви зберігалися. Польським військам заборонялося розміщуватися на території Київського воєводства. Гетьман мав призначати генеральну старшину й полковників за згодою короля. Хмельницький зберігав посаду гетьмана, але після його смерті право призначати і звільняти гетьмана переходило до короля.

9) Козаки мали право селитися виключно на державних землях Київського воєводства, а ті, хто залишився поза реєстром, поверталися до своїх панів. Магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки, а до Брацлавського й Чернігівського воєводств поверталася польська адміністрація. Гетьман мав підпорядковуватися королю й коронному гетьману, позбавлявся права дипломатичних зносин з іншими державами й повинен був розірвати союз із Кримським ханством. Пани не мали права притягати своїх підданих до суду за участь у війні. Польським військам заборонялося розміщуватися на території Київського воєводства. Гетьман мав призначати генеральну старшину й полковників за згодою короля. Хмельницький зберігав посаду гетьмана, але після його смерті право призначати і звільняти гетьмана переходило до короля.

Полковникам у межах полку належали широкі військові, адміністративні, фінансові та судові повноваження.

Повноваження полковників у поземельних і фінансових справах ставили під їх контроль також міське господарство і давали змогу втручатись у внутрішні справи міст.

Право формувати сотенний уряд, затверджувати чи скасовувати його постанови належало сотенній козацькій раді, якій, відповідно до звичаю, він підпорядковувався. За механізмом формування та за принципами функціонування сотенна козацька рада була установою, однотипною з полковою козацькою радою.

Сотникові в межах сотні належали широкі військові, адміністративні та судові повноваження. Передовсім сотник виконував обов'язки командира військового підрозділу, персонально відповідав за боєготовність сотні, щорічно проводив мобілізацію й демобілізацію козаків. Під час воєнних дій сотник особисто командував сотнею. За невиконання наказу він мав право карати козаків смертю. Під керівництвом сотника сотенний уряд ухвалював рішення про надання чи відторгнення земельних угідь, про збір податків, розпоряджався скарбом сотні, проводив перепис населення й майна, провадив нотаріальні дії, встановлював повинності. Сотники забезпечували виконання постанов вищого уряду, особисто контролювали збирання податків, стягнення мита, законність землеволодіння, будівництво фортець тощо. Про діяльність такого штабу сотники звітували перед полковою канцелярією. Крім того, на сотників покладалося виконання правоохоронних функцій. Вони організовували проведення попереднього слідства й дізнання, затримання збіглих селян і дезертирів. Сотник, зазвичай, очолював також колегію сотенного суду. Щоправда, компетенцію сотників законодавчо закріплено не було. Окремі їхні повноваження врегульовувалися козацькими звичаями та актами генерального й полкових урядів. Після Визвольної війни державний лад України треба розглядати в двох вимірах: територіальному і в залежності від суб'єкта владних повноважень.

Объяснение: