Вморском путешествии стороны горизонта не определить

Вморском путешествии стороны не определить  на полюсах

найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регіони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельні простори не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля.

Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів - служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від них шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тощо.

З часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище ігалося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, їхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом зі старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію.

Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі - все це підривало значення парламенту.

З 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сейму і скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися простою більшістю голосів.

Объяснение:

Іван Виговський (? -1664) Практично відразу вжив низку дій з узурпації влади. На початку вересня 1657 р. в Чигирині «при закритих воротах» зібралася старшинська рада, яка передала гетьманські повноваження І. Виговському «до змужніння Ю. Хмельницького». У жовтні 1657 р. розширена старшинська рада в Корсуні «при закритих воротах» обрала І. Виговського гетьманом. Фактично, це був переворот, оскільки Україна з монархії перетворилася на олігархічну республіку за зразком Речі Посполитої. Легітимність узурпації затверджувалася присутністю на раді послів низки держав, включаючи Росію. Виговський обіймав двоїсту позицію: з одного боку, 6 жовтня уклав союз зі Швецією, але потім став шукати підтримки у Москви і погодився на приїзд російських воєвод в «знатні города» (Переяслав, Ніжин, Чернігів), висновок козацьких загонів з Білорусі та передачу Старого Бихова і Чаус під руку царя. Під натиском Росії Виговський пішов навіть на повторне переобрання в присутності російських послів, яке відбулося на раді в Переяславі в лютому 1658 р. І. Виговський підтримав курс на різке відмежування «нової шляхти» (козацької старшини) від решти козацтва. Гетьман і його оточення стали відкрито ігнорувати «свободи і вольності» городового і запорізького козацтва, в тому числі права рибної ловлі, вільного переходу на Запоріжжі.

Мазепа Іван Степанович — гетьман України (1687—1709 рр.); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII — поч. XVIII ст.

Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у

І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниця поблизу м. Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).

Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури полягає у такому:

І. Державно-політична діяльність Івана Мазепи.

Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В. Голіциним, так і з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р.

Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін.

З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара.

Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. В той же час І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»).

Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа в різн сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.

ІІ. Підтримка освіти та культури

Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.

Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.

Объяснение: