Каково значение принятия русью христианства ?

Владимир святославович, окрестив русь в 988 году, определил судьбу россии на тысячелетия. тем самым, русь приняла христианство, в форме византийского православия. дружина владимира согнала всех киевлян в днепр для крещения. ещё ольга приняв православие в 957 году византии построила на руси первые храмы. её, внук владимир стал последником и основоположником принятия веры  руси.

Во-первых, церковь оказывала значительное воздействие на политическую жизнь, поддерживала усилия князей в борьбе за единство руси, стояла во главе патриотического движения (куликовская битва); во-вторых, принятие христианства коренным образом изменило международное положение киевской руси, уравняло ее с остальными европейскими государствами, к установлению более тесных связей с соседними христианизированными странами; в-третьих, церковь способствовала формированию и развитию княжеских и боярских вотчин, а также появлению крупного церковного и монастырского землевладения; в-четвертых, принятие христианства способствовало широкому проникновению византийской культуры и искусства, повлияло на развитие ремесла: кладка каменных стен, возведение куполов, мозаика были переданы греками мастерам. иконопись, фресковая живопись возникли на руси христианству; в-пятых, церковь способствовала распространению на руси письменности, появлению первых рукописных книг, летописных сводов и философских трактатов, при монастырях открывались школы, библиотеки;

Мы живем в стране, которая удивляет многих. на этом сайте  собраны материалы, которые вам  убедиться в этом. здесь можно узнать о символике россии - о ее гербе, гимне, флаге. хотите узнать россии - проследить ее путь от ее зарождения до холодной войны? просто зайдите в раздел "".  россия условно делится на несколько частей - федеральных округов. их границы и названия  можно посмотреть в разделе "федеральные округа".  издавна двумя главными были москва и санкт - петербург. они поочередно принимали на себя роль столицы. немного об их вы сможете узнать в разделе "главные города".  всем известно, что россия - многонациональная страна. у каждого народа есть своя и свои обычаи. просто зайдите в раздел "народы", и вы сможете узнать многое о них. в календаре зачастую обозначаются все праздники, отмечаемые у нас, их названия  можно узнать в разделе "праздники".  самое удивительное о жителях россии и о некоторых других нерукотворных  достижениях вы можете узнать в разделе "знаете ли вы, ". россию прославляли в своих стихах великие поэты нашей родины. некоторые произведения вы найдете в разделе "стихи о россии". 

ответ:Західна частина українських земель

Объяснение:

Західна частина українських земель, що творила основу Галицько-Волинського князівства, в середині XIV ст. підпала під владу феодальної Польщі. З активною участю місцевих українських князів і феодалів східної Волині, Поділля, Київщини, Переяславщини і Чернігово-Сіверщини в середині XIV ст. ці землі вирвалися з прямої залежності від Золотої Орди й об'єдналися з Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським. Своєрідною переломною подією у процесі переходу центральних українських земель від золотоординської залежності до складу Великого князівства стала битва у 1362 р. на Синіх Водах (притока Південного Бугу), в якій литовсько-руське військо завдало поразки ординцям.

До XIV ст. на Закарпатті закріпилася влада Угорської держави.

Політичне становище різних українських земель дуже різнилося між собою. Землі під Польщею й Угорщиною опинилися на становищі окупованих, у тому числі підневільною стала українська знать і духовенство. Вже через рік після підступного захоплення влади у Львові польський король Казимір III по Папу Римського Бенедикта XII звільнити його від присяги зберігати за руським "старостою і народом всі їх обряди, права і звичаї". Папа доручив зробити таке звільнення від присяги краківському римо-католицькому єпископу. Іншим було становище українських земель у Великому Литовсько-руському князівстві. Тут власне литовський елемент становив 1/10 населення. Частка ж руських (українців і білорусів) була переважаючою. Політичні переваги литовського елементу в державі випливали лише з того, що в ній родоначальником правлячої династії був литовський князь Гедимін (1316—1341), потім його син Ольгерд (1341—1377). Від Ольгерда влада у Великому князівстві перейшла, однак, не до його сина Ягайла, а до племінника Вітовта. На західних і південно-західних землях Русі династія Гедиміновичів вважала себе одночасно спадкоємницею Рюриковичів. Це ґрунтувалось на її родинних зв'язках з давньоруськими княжими родинами і швидко виявилося в культурі та побуті, навіть в іменах. Ольгерд посадив на удільне княжіння в Києві сина Володимира (1362—1392). Останнього після тривалої боротьби змінив внук Ольгерда Олелько Володимирович (1440—1455). Мовою управління, суду, культурної творчості з самого початку була тодішня літературна руська мова, що мала великі писемні традиції. В XIV—XV ст. у ній помітні два відгалуження: староукраїнської та старобілоруської мов, що розвивалися на давній літературній традиції і живилися народнорозмовною мовою відповідних територій.

Як Литовсько-Руську державу розглядали Велике князівство практично всі відомі українські історики, серед них — М. Драгоманов, М. Грушевський, О. Єфименко, Д. Дорошенко та ін. Суперечливий погляд щодо етнічного характеру Литовсько-Руської держави виявили автори однієї з останніх праць "Українська народність. Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії" (К., 1990). В одному місці вони пишуть, що Велике князівство "справедливо називають Литовсько-Руською державою", оскільки 9/10 її території і населення становили східні слов'яни. Однак в іншому вони наголошують на "несприятливі обставини, що призвели до розчленування і їх приєднання до Великого князівства Литовського", тому "Україна була насильно розчленована й загарбана іноземними феодалами, а українська народність — позбавлена можливості створити свою державність і опинилася під загрозою асиміляції". Йдеться також про те, що українське населення зазнавало в Литовській державі "соціального гноблення та політичних обмежень". У такому підход ться намагання ототожнювати "іноземний гніт" із соціальним гнобленням, хоча це не одне і те ж. Коли говорять про поліетнічний характер Литовсько-Руської держави, то не забувають про її становий характер.