Занятие первобытных людей позволявшее добыть восновном росительную пищу

ответ:

зовнішня політика ярослава гідна сильного монарха: він навів жах на константинополь за те, що ображені русичі вимагали, та не знайшли там правосуддя, та, помстившись польщі і отримавши назад свої землі, все ж ствердив її цілісність та благополуччя.

в цей же час ярослав налагоджує стосунки із багатьма відомими правителями європи. у польщі царював тоді казимир, внук болеслава хороброго. в дитинстві він був висланий разом з матір’ю до франції, проте згодом повернувся на польський престол. прагнучи користуватися прихильністю могутнього ярослава, він одружується із його сестрою, дочкою володимира. в подальшому ярослав мав із зятем гарні стосунки, неодноразово йому у військових походах.

у повістях нестора-літописця зовсім не згадується про дочок ярослава, але з інших джерел достеменно відомо про трьох: єлизавету, анну та анастасію, чи агмунду. перша стала дружиною гаральда, норвезького принца, а потім і короля, який був знаменитий численними подвигами та здобутим у воєнних походах багатством.

друга княжна, анна, вийшла заміж за генріха і, короля французького. папа оголосив кровозмішенням шлюб його батька із родичкою в четвертому коліні і вигнав його. генріх, що був родичем усім сусіднім правителям, побоювався такої ж долі, тому обрав собі дружину із далеких земель. до того ж, франція, ще бідна і слабка держава, могла пишатися союзом із руссю, однією із наймогутніших держав європи. анна, по смерті генріха, править державою разом із сином.

третя дочка ярослава, анастасія, вийшла за короля угорського андрея і, відкривши таким чином русичам вихід до угорщини. троє синів ярослава також були одружені із європейськими принцесами, а син всеволод навіть був зятем візантійському імператору.

объяснение:

декабри́сты[1] — участники российского оппозиционного движения, члены различных тайных обществ второй половины 1810-х — первой половины 1820-х годов, организовавшие восстание (бунт) 14 (26) декабря 1825 и получившие название по месяцу восстания.

начиная со второй половины 1810-х годов часть представителей знати и дворян считали самодержавие и крепостное право губительными для дальнейшего развития страны. в их среде существовала система взглядов, реализация которых должна была изменить устои российской жизни. формированию идеологии будущих декабристов способствовали:

знакомство многих офицеров, участвовавших в заграничном походе армии для разгрома наполеона, с политической и общественной жизнью в государствах западной европы;

влияние работ западных писателей эпохи просвещения: вольтера, руссо, монтескьё, ф. р. вейсса;

несогласие с политикой правительства императора александра i.

идеология декабристов не была единой, но в основном была направлена против самодержавия и крепостного права. при этом декабрьское движение было тесно связано с польскими тайными обществами, с которыми с 1824 года имело соглашение о совместном восстании[2].