25 июня 1941 года войска подошли к столице одно й из советских ресбублик , а 28 июня города был оккупирован в нем было создана 3 еврейских гетто много лагерей было и в окрестностях. на момент освабаждения советской армией 3 июля 1944 года в центральных районах оставалась всего около 70 неразрушиных зданий 16 июля в освобожденном городе состаялся партизанский парад

Минск

На початку січня 1245 року галицько-волинський князь Данило Романович зустрівся з ханом Золотої Орди Батиєм. Історики неоднозначно трактують цю зустріч та пов’язані з нею наступні події. Внаслідок переговорів між Данилом і Батиєм зав’язалися союзницькі стосунки.

Завдяки цьому галицько-волинські землі на деякий час були вбережені від набігів золотоординців.

6 грудня 1240 року Батий захопив Київ. Завойовницькі полчища рушили від Києва на захід, винищуючи все на своєму шляху. У місті Володимирі винищені були поголовно всі мешканці. Русичі, захоплені зненацька, кидали свої житла в містах і селах, ховалися по лісах або втікали, самі не знаючи куди. Татари пограбували спорожнілий Галич. Завойовники розділилися на дві частини: одні через Карпати пішли в Угорщину, інші через Польщу – в Сілезію і Моравію, звідки через три роки повернулися назад у свої степи.

У 1245 році прибули посли від хана Батия до Данила з грізним посланням: «Дай Галич!». Данило, зайнятий безперервними війнами зі своїми суперниками, не встиг укріпити своїх міст і не був у змозі дати відсіч татарським полчищам. Він заздалегідь іде в Золоту Орду на поклін до хана, щоб визнати себе його данником і зберегти свою землю.

26 жовтня 1245 року вибрався Данило в гості до хана Батия. По дорозі заїхав у Київ, далі до Переяславля. На початку січня 1246 року він прибув до Батия на Волгу. Данила лякали чутки, що монголи змусять його, християнина, кланятися кущу, вогню і мертвим пращурам. Тут його зустрів прислужник князя Ярослава Всеволодовича Сонгур і сказав: «Брат твій Ярослав кланявся кущу і тобі кланятися», на що вівповів розсерджений Данило: «Диявол говорить із уст ваших. Бог запре уста твої і не буде почуто слово твоє». В цей час Данила покликав Батий. Князь був втішений, що його не примушували робити нічого такого, що скидалося б на служіння ідолам. Батий звернувся до нього: «Даниле! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумис? Данило відповів: «Досі я не пив. А нині ти велиш – п’ю». Батий сказав: «Ти вже наш таки татарин. Пий наше пиття!».

Гостював Данило у Батия двадцять п’ять днів і отримав дозвіл управляти галицько-волинськими землями. Рідні і близькі раділи, що Данило повернувся живий і здоровий від Батия, але журилися з його приниження. Про це пише з жалем літописець: «О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, Володимиром, Галичем, іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять і погрози ідуть, (і) він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая!».

Хоч для Данила ця гостина у хана була принизливою, проте він досягнув успіху – зберіг свою державу на деякий час від грабіжницьких нападів татарської орди.

В літописі є згадка про те, коли Данило зустрівся із німецькими послами. Останні дивувалися з незвичайного для них озброєння русичів (з їхньої блискучої татарської зброї). Можна припустити, що Данило мав певні домовленості про економічну співпрацю з монголо-татарами. В літописі неодноразово згадується про те, що Данило змушений поставляти збіжжя, коней або навіть надавати військову до монголо-татарам у їхніх походах на Польщу, Литву тощо. Золотоординські хани часто називають Данила «спільником». Ймовірно (за умовами договору) між Данилом і Батиєм русичі і монголо-татари змушені були співпрацювати саме у військових і економічних питаннях. Проте нема згадок, що Данило платив данину монголо-татарам. Очевидно, відносини між Данилом і Батиєм були відносно дружними. А одна з версій, що Батий дозволив 100 караїмським сім’ям переселитися до Галича, засвідчує швидше про співпрацю обох правителів.

Своїм дипломатичним хистом Данило зумів зберегти Галицько- Волинську державу від розорення монголо-татарською ордою.

У 1199 р. Роман Мстиславович, князь волинський, захоплює Галич і створює Галицько-Волинське князівство. І здавалося б, що все круто, але головна проблема князів — непокірні галицькі бояри — залишилася. У 1203 р. Роман Мстиславович захоплює Київ, а у 1205 р. йде в похід у Польщу, де і гине.

Галицько-Волинське князівство за часів Романа Мстиславовича

У 1205-1238 рр. в Галичині заправляють бояри. Сфери впливу над Галицьким і Волинським князівствами розподіляють Угорщина і Польща. Зі Сходу з'являється нова загроза — монголи, яких у 1206 р. об'єднав один з найбільших завойовників у світовій історії — Чингізхан.

Карта походів військ хана Батия.

За 20 років монголи підкорили половину відомого на той час світу і вийшли до кордонів Русі, де у степах кочували половці. Рятуючись, половці мусили просити до в руських князів. Спільна русько-половецька рать виступила в степ у 1223 р., зустрілася з монголами на річці Калка і зазнала катастрофічної поразки.

Але тоді помер Чингісхан і війська повернулися додому.

1238-1240 рр. війська Золотої Орди, держави під проводом хана Батия, двома хвилями проходять Руські землі. У 1240 р. монголи захоплюють Київ і знищують його вщент.

Тим часом у 1238 р. син Романа Данило Галицький захоплює м. Галич та стає правителем Галицько-Волинського князівства (1238-1264).

До того він був з матір'ю у вигнанні в Угорщині. Повернувшись у Галич, він одружився з дочкою тодішнього князя і після його смерті сам зайняв престол.

У 1245 р. відбувається битва під Ярославом і Данило остаточно перемагає боярську опозицію.

Данило Галицький укріпив свою владу у Галицько-Волинському князівстві. Він відновив стосунки з Угорщиною та Польщею, а також зруйновані монголо-татарами міста, звів нові могутні фортеці – Кременець і Холм, що став столицею князівства.

Данило Романович не хотів, щоб міста Галичини й Волині повторили долю Києва. Тому мусив піти на компроміс. У 1245 р. він визнає себе васалом Золотої Орди. Отримує спеціальний дозвіл на правління – ярлик і погоджується на те, що його буде контролювати баскак – спеціальний чиновник хана.

У 1252–1258 рр. князь воює з монголами.

Данило Галицький, син Романа Мстиславовича

Данило Галицький приймає королівську корону в Дорогичині від папи Інокентія IV.

З часом Данило розпочинає переговори з папською курією, а у 1253 р. приймає королівську корону в Дорогичині від папи Інокентія IV, який декларував хрестовий похід проти монголо-татар. Похід не відбувся. Данило не впустив до свого князівства католицьких місіонерів, після чого відносини з курією обірвалися.

Князь Данило, окрім всього, брав участь у війні за австрійський престол 1252–1253 рр. Здійснював успішні походи на Чехію і Польщу, Литву і землю ятвягів.

У 1258 р. Орда присилає нове велике військо. Данило змушений поновити ярлик і навіть зруйнувати укріплення своїх міст.

Галицько-Волинське князівство за часів Данили Галицького, 1254 рік.

Лев Данилович (1264-1301), син Данили Галицького

У 1264 році Данило помер. Нащадки Данила намагалися продовжувати його політику: переносили столицю, думали як вийти з-під монгольскої залежності і воювали з сусідами. Місце Галицько-Волинського князя згодом зайняв син Данила, Лев (1264-1301). Він переніс столицю до міста, названого на власну честь (Львова), а ще повоював з угорцями і поляками. Так Леву вдалося приєднати Люблінську землю та частину Закарпаття з містом Мукачево.

З 1301 по 1308 рр. княжив син Лева, Юрій І. Він титулував себе «королем Русі, князем Володимирії» та переніс свою столицю в місто Володимир-Волинський.

Юрій І втратив Люблінську землю, прилучену батьком. Започаткував союз із Тевтонським орденом.

Великим політичним успіхом Юрія було утворення з його ініціативи окремої Галицької митрополії у 1303 році.

Юрій І, син Лева Даниловича

1308-1323 — Галицько-Волинським князівством правили сини Юрія Лев і Андрій. У 1325 році на престол запросили польського князя Болеслава Тройденовича, який перейшов у православ'я та змінив ім'я на Юрій.

У справи місцевого князівського двору все більше втручалися іноземні радники, міста і землі заповнювали іноземні колоністи. Це не дуже подобалося місцевим боярам. У 1340 році останнього князя об'єднаного Галицького-Волинського князівства, Юрія ІІ Болеслава, отруїли змовники-бояри.