Поясните, как связаны между собой понятия"вторая мировая война" и "крушение колониальных империй".

поділ тер. розселення укр. етносу на певні частини (одиниці) з метою організації централізованого управління на місцях. Відображав як нац. традиції українців, так і політ. інтереси й систему управління д-в, до яких у різні часи входили укр. землі. Осн. одиницями адм.-тер. поділу були волості, воєводства, повіти, полки, сотні, курені, комітати (жупи), дистрикти, губернії, провінції, намісництва, округи, райони, області.

Початки адм.-тер. організації на укр. теренах можна вбачати у поділі тер. Київської Русі на землі-князівства (Волинська земля, ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ, Київська земля, Переяславське князівство, Турово-Пінське князівство, Чернігівське князівство), які, в свою чергу, поділялися на волості –невеликі, чітко не усталені тер.-адм. одиниці, що передавалися князем під управління волостеля (старости). Волості були і в утвореному 1199 Галицько-Волинському князівстві.

У складі Литви та Польщі адм.-тер. поділ укр. земель набув більш усталеного вигляду. У конфедеративній Речі Посполитій налічувалося 9 укр. Воєводств – Белзьке воєводство, Брацлавське воєводство, Волинське воєводство, Київське воєводство, Підляське воєводство, Подільське воєводство, Руське воєводство, Чернігівське воєводство (утворене 1635) – у складі Польщі і Берестейське воєводство – у складі Литви. Воєводства поділялися на повіти; як правило, кожен із повітів утворював окремий судовий округ.

Під час національної революції 1648–1676 старий адм.-тер. поділ було зруйновано; осн. адм.-тер. одиницями стали полки, що поділялися на сотні, а сотні – на курені. На початок 1650 було сформовано 16 полків. Окрему військ.-адм. одиницю становило Запорожжя (тер. Вольностей Війська Запорозького низового), де управління здійснювала Січова рада на чолі з кошовим отаманом. Тер. Запорожжя традиційно поділялася на 38 куренів; на прилеглих до Січі тер. у 18 ст. було утворено 8 паланок.

Після того, як за "Вічним миром 1686"Правобережна Україна відійшла до Польщі, полковий устрій тут було невдовзі скасовано і відновлено поділ на воєводства. Лівобереж. Україна (Гетьманщина), що лишилася у складі Рос. д-ви, зберігала полковий устрій (10 полків) до 1708, коли Петро I поділив країну на 8 губерній, з яких 2 –Азовська губернія і Київська губернія – були сформовані на укр. землях. Київ. губ. поділялася на 4, а Азовська – на 7 провінцій. До 1764 паралельно із загальнорос. адміністрацією у Київ. губ. зберігалося гетьманське правління, у віданні якого перебували цивільні справи.

На новоосвоюваних переселенцями з Правобереж. та Лівобереж. України землях Слобожанщини (див. Слобідська Україна) полковий устрій (5 полків) існував із серед. 17 ст. до 1765, коли тут було утворено Слобідсько-Українську губернію.

Остаточному включенню України у рос. політ. систему сприяло запровадження в Україні у 80–90-х рр. 18 ст. паралельно з губернською системи намісництв. На Слобожанщині було утворено Харківське намісництво, на тер. Гетьманщини – Київське намісництво, Новгород-Сіверське намісництво і Чернігівське намісництво; на пд. України – Катеринославське намісництво і згодом Вознесенське намісництво; на Правобережжі, приєднаному до Рос. імперії після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795), – Ізяславське намісництво (пізніше Волинське), Брацлавське намісництво і Подільське намісництво. Намісник мав права генерал-губернатора. 1797 намісництва скасовано і відновлено губернський поділ.

вступление российской в xx столетие было отмечено началом серьезного кризиса 1900—1903 гг. застой продолжался до 1909 г., когда он сменился новым подъемом. неверно считать кризис начала века доказательством отсталости россии или неразрешимости стоявших перед ней проблем. достижения и успехи в были, и немалые. впрочем, острые проблемы и трудности тоже были.  сначала об успехах. россия в начале xx в. была страной со средним уровнем развития капитализма. отмена крепостного права в 1861 г., реформы 60—70-х гг. не прошли бесследно: капиталистическая промышленность росла высокими темпами (первое место в мире), возникли новые отрасли (нефтедобывающая, , машиностроение) и новые промышленные районы (в первую очередь донбасс-криворожский). важные изменения происходили на транспорте: железные дороги связали центр с окраинами и стимулировали развитие страны (в конце xix в. вступила в строй первая очередь транссибирской магистрали). в годы кризиса (1900—1903) ускорился процесс создания крупных промышленных монополий — картелей и синдикатов: «» (1902), «продвагон» (1902), «продуголь» (1904) и др. производство, особенно в тяжелой промышленности, концентрировалось на крупных и крупнейших предприятиях. по уровню концентрации российская опережала других стран. в области банковского дела и финансов также произошли значительные сдвиги. возникли крупные банки, тесно связанные с промышленностью, — петербургский международный коммерческий банк (1896), азовско-донской банк (1871), -азиатский банк (1910). финансовая система после проведенной в 1897 г. министром финансов с. ю. витте реформы (введение золотого обеспечения рубля и свободный размен бумажных денег на золото) была одной из самых устойчивых в мире.  россия вошла в пятерку наиболее развитых промышленных стран. она встала на путь модернизации, т. е. изживания остатков крепостничества, развития промышленности, создания основ индустриального общества, в котором промышленность преобладает над сельским хозяйством, а городское население — над сельским. модернизация в россии имела свои особенности:   приходилось догонять вырвавшиеся вперед индустриальные державы;   огромное влияние на рост оказывало государство. государственные субсидии, заказы, высокие таможенные пошлины, содержание за счет казны заводов, фабрик, железных дорог были призваны поддержать и ускорить развитие современной на тот период промышленности;   в финансировании промышленного роста заметную — но не решающую — роль играл иностранный капитал: , французский и др.  модернизации была тем вызовом, который россии бросило само время. ее решение было сопряжено с трудными, даже тяжкими проблемами. назовем некоторые из них.  российская была многоукладной. наряду с динамично развивавшимися частнокапиталистическим, монополистическим и государственно-монополистическим существовали уклады, не охваченные модернизацией, — патриархальный, полукрепостнический, мелкотоварный.  высокие количественные показатели (темпы роста, уровень концентрации, объемы производства) сочетались с довольно низкими качественными. низкой была производительность труда. по уровню производства промышленной продукции на душу населения и технической оснащенности предприятий россия далеко отставала от ведущих индустриальных стран.  развитие было крайне неравномерным по отраслям и районам страны.  чрезвычайную остроту приобрел в начале xx в. аграрный вопрос.  полностью