Дайте цепи питания на природное сообщество луг

Ромашка-бабочка--чибис-лиса-   жук-трупоед

Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

Особливості освіченого абсолютизму Редагувати

Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією тництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут тницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей тництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].

«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.

Главным итогом правления ивана iii стало объединение вокруг москвы бо́льшей части земель. в состав россии вошли: новгородская земля, долгое время бывшее соперником московского государства тверское княжество, а также ярославское, ростовское, и частично рязанское княжества. остались независимы лишь псковское и рязанское княжества, однако и они не были полностью самостоятельны. после успешных войн с великим княжеством литовским в состав московского государства вошли новгород-северский, чернигов, брянск и ещё ряд городов (составлявших до войны около трети территории великого княжества литовского) ; умирая, иван iii передал своему преемнику в несколько раз бо́льшие земли, чем принял сам. кроме того, именно при великом князе иване iii российское государство становится полностью независимым: в результате «стояния на угре» власть ордынского хана над русью, длившаяся с 1243 года, полностью прекращается. россия превращается в сильное государство, способное проводить независимую политику в своих интересах.  годы правления ивана iii также ознаменовались успехами во внутренней политике. в ходе проведённых реформ был принят свод законов страны — «судебник» 1497 года. в это же время закладываются основы приказной системы , а также появляется поместная система. были продолжены централизация страны и ликвидация раздробленности; правительство вело достаточно жёсткую борьбу с сепаратизмом удельных князей. эпоха правления ивана iii стала временем культурного подъёма. возведение новых зданий (в частности, московского успенского собора) , расцвет летописания, появление новых идей — всё это свидетельствует о значительных успехах в области культуры.  в целом можно сказать, что правление ивана iii васильевича было чрезвычайно успешным, а распространённое в науке и публицистике прозвище великого князя — «великий» — как нельзя лучше характеризует масштаб деяний этого незаурядного политического деятеля эпохи складывания единого российского государства