Разобраться, кто же все-таки был действующей силой в революциях 1905-1907, 1917г в публицистике и отчасти в научной имеет место «веховская» точка зрения о том, что основную ответственность за появление в россии тоталитарного режима несет российская радикальная (а отчасти и либеральная) интеллигенция, начиная с н.е. чернышевского, а по некоторым суждениям еще и с а.н. радищева и декабристов, поскольку они были сторонниками насилия как основного способа решения общественных противоречий. такому воззрению отдает должное а.с. ципко: «сменовеховцы были абсолютно правы в том, что главным субъектом, главным действующим лицом всех наших революций был не народ, а левая, радикальная интеллигенция. настало время разоблачить миф о ее жертвенности и сострадательности… громадное влияние гуманитарной интеллигенции на настроение людей – это не наша сила, а наша слабость. те народы, где этот обособленный специальный слой не существует, не знали ужасов революционных потрясений, бессмысленной, тупой гражданской войны».

Коммунисты крестьяне, солдаты, казаки

Конспект урока "Рождение новой европейской науки"

Рождение новой европейской науки

Предпосылки первой научной революции

Николай Коперник

Джордано Бруно

Фрэнсис Бэкон

Галилео Галилей

Рене Декарт

Исаак Ньютон

Все достижения периода Нового времени сделаны благодаря изменяющемуся взгляду человека на окружающий мир. XV – XVII века стали временем первой научной революции.

Предпосылки первой научной революции. Что же стало предпосылками ее появления?

· Во-первых, это великие географические открытия, которые расширили представление человека о Земле и людях, которые ее населяют.

· Начался быстрый рост городов. Именно представители городского населения и занимались наукой.

· Переход от церковных идей к идеям гуманистическим. Человек стал основным объектом изучения.

· Люди стали больше наблюдать за природой. Постепенно формировалось новое видение явлений природы и объяснение их причин.

Таким образом, в период Нового времени люди поверили, что только от них зависят изменения в мире и только они сделать его таким, каким хотят видеть.

Объяснение:

З 1757 по 1947 велика частина Південної Азії, на якій розташовані сучасні Індія, Пакистан, Бангладеш, М'янма, Шрі-Ланка, Непал і Бутан, перебувала в колоніальній залежності від Британської Імперії. Від часу здобуття незалежності цими державами їх існування до незалежності визначають узагальнювальним терміном «Британська Індія», хоча до незалежності цей термін відносився тільки до тих регіонів, які перебували під безпосереднім управлінням британської адміністрації спочатку в форті Вільям, а потім — в Калькутті і Делі.

Підсумком повстання сипаїв 1857–1859 років стала ліквідація Британської Ост-Індської компанії і перехід влади безпосередньо до корони. Стару систему в англомовних джерелах прийнято іменувати «Британський Радж» . Ця система використовувала традиційну феодальну організацію Індії, проте верховним сюзереном правителів окремих індійських регіонів була британська корона. Така організація була остаточно закріплена в 1876 році коронацією британської королеви Вікторії як Імператриці Індії.

Частина території Індії, що перебувала під безпосереднім управлінням корони (через генерал-губернатора Індії), іменувалася власне Британською Індією. Але основну масу території представляли «тубільні держави» , або «тубільні князівства».

Загальна кількість окремих індійських князівств доходила до кількох сотень. Британська влада в них була представлена резидентами, проте власні резиденти налічувалися на 1947 рік тільки в 4 князівствах. Решта всіх князівств об'єднувалася навколо різних регіональних підрозділів (агентств, резиденцій).

У цілому, система налічувала три основні рівні — імперський уряд в Лондоні, центральний уряд в Калькутті і регіональні управління. Главою Індії на місці був генерал-губернатор, якого часто називали віце-королем. Стрижнем британського правління була Індійська Цивільна Служба.

Під час обох світових воєн Індія підтримала Британію, проте зростаючий опір місцевого населення і значне ослаблення метрополії привели англійське правління до краху. Імперія виявилася неспроможною зупинити кампанію громадянської непокори, запущену в 1942 році Махатмою Ганді під гаслом «Вільна Індія».