Как происходил переход от феодализма к капитализму в 15 - 18 вв

Відповідь:

Занепад Києва і зміщення центру суспільно-політичного життя українців у Галицько-Волинську державу потягли за собою суттєві корекції векторів історичного розвитку на українських землях. Значно посилилися західні впливи, їх перевага над комбінацією візантійських і орієнтальних, що утверджувалися в часи піднесення середньовічної Київської держави. У XIII — на початку XIV ст. Україна, яка приєдналася до європейського політичного процесу, енергійно прямувала до створення однонаціональної об’єднаної держави і посіла міцні позиції серед країн Центральної Європи.

Гедимі́новичі — династія великих князів Литовських у 1341–1572 рр. та королів Польських у 1385–1572 рр., нащадків великого князя Гедиміна.

Представники цілої низки знаменитих аристократичних родин Великого князівства Литовського, Білорусі, України, Росії та Польщі або дійсно походили від Гедиміна, або за родинними легендами виводили від нього свій родовід. Гедиміновичі, як і Рюриковичі, були «природними» князями, хоча через бідність та провінційність деякі роди в подальшому втратили титул. Більшість із них (Трубецькі, Чорторийські, Мстиславські, Вишневецькі та ін.) були нащадками удільних князів, які лише за часів централізаторської політики XV–XVI ст. втратили реальну суверенну владу. Інші — Голіцини, Куракіни, Хованські, Волинські були нащадками безудільних придворних бояр-аристократів. Представники численних родів нащадків Гедиміна обіймали найвищі державні посади, вони внесли вагомий внесок у розбудову державності Литви, Речі Посполитої та Росії. Крім того, Гедиміновичі були одними з найбільших землевласників на цих землях.

Пояснення:

Гу́нны (греч. Ούννοι, лат. Hunni) — кочевой народ, вторгшийся в 370-х годах из Азии в Восточную Европу. Гипотеза о происхождении гуннов от центрально-азиатского народа хунну, упоминаемого в предшествующее время в китайских источниках, принимается большинством учёных[6]. Происхождение гуннского языка неизвестно, научные теории предполагают, что он мог быть тюркским, алтайским, монгольским, уральским или енисейским. Гунны — племенная группа алтайского типа (тюркские, монгольские, тунгусо-маньчжурские языки), вторгшаяся в 70-х годах IV века н. э. в Восточную Европу.

Пояснення:

Гунны быстро растворились в среде других народов, которые продолжали непрерывно прибывать с востока. Однако их имя ещё долго использовалось средневековыми авторами в качестве общего наименования всех кочевников Причерноморья, безотносительно к реальным связям таковых с бывшим гуннским союзом. Следующей волной Великого переселения народов стало появление племён огуров в 460-х годах и савиров в начале VI века.

С начала VI века и до 1-й пол. VIII века на территории Прикаспийского Дагестана существовало политическое объединение, называемое в закавказских источниках «царством гуннов» («хонов»). Большая часть исследователей полагает, что под этим именем скрывается одно из племён савиров[34][35]. По другой точке зрения, это союз местного кавказского происхождения[36][37]. Его столицей был город Варачан, но большая часть населения сохраняла кочевой быт. Во 2-й пол. VII века его правитель носил тюркский титул эльтебер и признавал себя вассалом хазар, хотя на деле обладал большой долей самостоятельности, совершая походы в Закавказье. В 682 году глава гуннов Алп Илитвер принял посольство из Кавказской Албании во главе с епископом Исраэлем и вместе со знатью перешёл в христианство. О судьбе кавказских гуннов после начала VIII века ясных сведений нет.