2) какая страна еще в конце xix века стала инициатором социальных реформ? 1- великобритания 2- франция 3- германия 4- россия

2) какая страна еще в конце xix века стала инициатором социальных реформ? 1- великобритания

Ставлення Людовика XIV та Олівера Кромвеля до різних учасників Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького варіювало від підтримки до стратегічного обрахунку.

Людовик XIV, французький король, був зацікавлений у збереженні своїх впливових позицій у Східній Європі та балансу сил на континенті. Українське повстання під керівництвом Хмельницького мало велике значення для його геополітичних стратегій. В певних етапах конфлікту, Людовик XIV визнавав гетьманів Української Русі та надавав підтримку, оскільки вбачав у них потенційних союзників у протистоянні спільним ворогам. Однак, його ставлення було обмежене і контрольоване його власними інтересами та стратегіями у великій політиці.

Олівер Кромвель, Лорд-протектор Англії, Шотландії та Ірландії, також виявляв інтерес до українського повстання. Він надсилав послів для встановлення контактів і висловлював підтримку козацькому руху. Проте, варто зазначити, що Кромвель дивився на українське повстання не тільки з позицій підтримки справи національної визвольної боротьби, а й з погляду своїх власних імперських інтересів. Він оцінював можливість використати ситуацію в Україні в свою користь та зміцнення своїх позицій у Європі.

Враховуючи всі ці фактори, ставлення Людовика XIV та Олівера Кромвеля до українських земель та учасників Національно-визвольної війни можна охарактеризувати як складне та залежне від їх власних політичних та геополітичних інтересів. Кожен з них мав свої стратегії та розрахунки, що визначали їхнє ставлення до цих подій.

У період з 1900 по 1914 роки українські землі, як частина Російської та Австро-Угорської імперій, проходили через певні особливості економічного розвитку. Нижче наведено деякі з них:

Російська імперія: Українські землі, як частина Російської імперії, в цей період перебували під впливом індустріалізації та індустріального розвитку. Були створені великі вугільні, металургійні, хімічні та текстильні підприємства, які сприяли зростанню виробництва та розвитку промисловості. Проте, цей розвиток був переважно спрямований на потреби Російської імперії, а не на розвиток самостійної української економіки.

Австро-Угорська імперія: Українські землі, як частина Австро-Угорської імперії, також переживали індустріальний розвиток, але він був менш інтенсивним порівняно з Російською імперією. Економіка Австро-Угорської імперії базувалася на розвитку сільського господарства, особливо зернових культур. Велике значення мав також розвиток торгівлі та ремесел. Австро-Угорська імперія прагнула забезпечити своє економічне підпорядкування українським землям і здійснювала політику укріплення свого контролю над українськими ресурсами.

Соціально-економічні проблеми: В обох імперіях економічний розвиток українських земель супроводжувався соціальними проблемами. Велика частина населення проживала у сільській місцевості та займалася сільським господарством, працюючи на невеликих земельних господарствах. Українські селяни страждали від низьких доходів, надмірного земельного податку та обтяжливих умов оренди землі.

Загалом, економічний розвиток українських земель у Російській та Австро-Угорській імперіях у 1900-1914 роках був спрямований на потреби цих імперій, з керованим розвитком промисловості та контролем над сільським господарством. Це створювало економічні нерівності та соціальні проблеми, які впливали на українське суспільство того часу.