Причины создания антанты и тройственного союза.

антанта и тройственный союз – военно-политические объединения, каждое из которых преследовало свои интересы, они являлись противоборствующими силами в ходе первой мировой войны.

антанта – политический союз двух дружественных государств – россии и франции, созданный в 1895 году.

в отличие от тройственного союза, который являлся военным блоком еще до начала первой мировой войны, антанта стала полноценным военным объединением только тогда, когда над европой в 1914 году прогремели оружейные выстрелы. именно в этом году , франция и россия подписали соглашение, по которому они брали на себя обязательства не заключать сепаратного мира со своими противниками.  тройственный союз возник из объединения германии и австро-венгрии в 1879 году. чуть позже, а именно в 1882 году, к ним присоединяется италия, которая завершает процесс образования этого военно-политического блока. он сыграл немалую роль в создании ситуаций, к началу первой мировой войны. в соответствии с пунктами договора, подписанного на пятилетний срок, страны-участницы этого соглашения обязывались не участвовать в действиях, направленных против одной из них, оказывать всяческую поддержку в отношении друг друга. по их договоренности, все три стороны должны были служить так называемыми «подстраховщиками». в случае нападения на италию, ее надежной защитой становилась германия и австро-венгрия. в случае с германией – ее сторонники, италия и австро-венгрия, которые были козырем в случае участия в военных действиях россии.

удачи! (половина из моего доклада)

Відомий український мислитель та вчений М. П. Драгоманов значну частину свого життя, а саме 19 років, змушений був провести за кордоном, у еміграції. На жаль, на батьківщині, розділеній могутнішими державами, належного офіційного визнання його як інтелектуала, прихильника і генератора ліберальних поглядів та ідей – годі було й сподіватися. Та й не дивно: Російська імперія побоювалася вільнодумства. І саме на чужині (у Швейцарії, Австро-Угорщині, Болгарії) з’явилися з-під пера кращі праці Драгоманова – вже зрілого мислителя. Будучи прихильником європейського позитивізму та раціоналізму, і беручи щонайактивнішу участь в інтелектуальному процесі на еміграції, М. П. Драгоманов невтомно досліджував та осмислював можливості реформування та розбудови існуючих суспільств, їх розвиток у соціальному та національному напрямах.

Центральне місце в поглядах Драгоманова посідає ідея поступу: вищого ступеня соціальної справедливості та духовної культури. Обґрунтування її вчений вважав найважливішим досягненням європейської науки. І тут слід наголосити, що опинившись на еміграції, Михайло Петрович прагнув здійснити введення справи українського визвольного руху до загальноєвропейського контексту: зорієнтувати українську справу на взірці європейської науки і культури.

Франко, як і Т.Шевченко, спеціально не виділяв слов'янські культури серед культур інших народів світу. Про нього можна сказати його же словами: "3 минувшини слов'ян він підносив тільки такі моменти, де слов'яни (одиниці) вносили свої вклади в скарбницю загальнолюдської цивілізації"

Майже кожну зі слов'янських культур І.Франко розглядав у широкому світовому контексті, у її синхронних і діахронних вимірах; у залежності від мети вивчення він на перший план завжди висував найбільш показові її види і форми (історія народу, літератури, фольклор, філософські і суспільні навчання, мова, наука, утворення й ін.). Найбільше яскраво його системний підхід видний при порівняльному аналізі явищ одного виду культури в різних народів (література, фольклор і ін.). І.Франко уважно стежив за розвитком світової науки про культуру, був особисто зв'язаний з багатьма видатними європейськими ученими свого часу. І.Франко розглядав слов'янські культури як інтегральну частину культури європейської й одним з перших на Слов'янщині розкрив їхнє світове значення. Він поєднував народи і культури в ім'я прийдешнього суспільства. Аналізуючи передові явища в українській, чеській і польській культурі, Франко постійно звертається до питання про зв'язки з передовою російською культурою.

Як видатний українознавець і прихильник культурно-історичної школи в науці, Іван Франко вважав, що історія народу й історія суспільної психології закріплена в різних художніх пам'ятках, зокрема у народній пісні, турбувався, щоб мелодії народних пісень були записані на нотному папері.

Розглядаючи проблему кобзарства та лірництва, Іван Франко звертав увагу на роль кобзарів та лірників у духовному та моральному житті суспільства, піднесення в людях почуття людської гідності, об'єднуючої сили. Для відчуття свого коріння заради майбутнього вважав необхідним, першочерговим завданням дбайливо ставитися до цих музикантів.

Першою формою власності на землю була первіснообщинна, коли общинні землі її членами сприймалися як власні. У подальшому, із переходом до землеробства, виділилась общинно-сімейна форма власності, що було зумовлено розподілом общинної власності на індивідуально-сімейні користування. Основним рушієм цього процесу була сім'я. В цей же період почала зароджуватися і приватна форма власності, хоча постійних землеволодінь не існувало, оскільки відбувається постійний перерозподіл земель.

Основною передумовою виникнення приватної власності на землю стало привласнення окремими особами сільськогосподарської продукції з метою її продажу. Одночасно із зародженням приватної форми власності на землю було започатковано продаж земельних ділянок (близько 1 тис. р. до н.е.). Перехід із общинної власності у приватну на початкових етапах відбувається насильницьким , а у подальшому – і через викуп. Такий процес мав низку переваг:

більш оптимальний розподіл земель стосовно забезпечення суспільних потреб у вирощуванні сільськогосподарської продукції;

створення передумов для розвитку сільського господарства та переробних галузей.