Расположите события в хронологической последовательности а)андрей боголюбский б)всеволод юрьевич большое гнездо в)юрий владимирович долгорукий г) иван 1 данилович калита д) владимир 2 всеволодович мономах е) александ 1 ярославович невский

Д)в)а)б)е)

19 октября 1097 г. на совете князей в любече был провозглашен принцип наследования князьями земель своих отцов. это решение констатировало наличие нового политического строя на руси, и должно было к прекращению междукняжеских распрей из-за уделов и сплотить их против разорявших земли половцев. теперь каждый из князей правил самостоятельно на земле, доставшейся ему от отца — «каждый да держит отчину свою». это решение узаконило уже фактически состоявшееся разделение руси на удельные княжества. события предшествующих лет убедили князей в необходимости этого решения. на фоне постоянных половецких набегов и походов, шла борьба между великим князем киевским святополком изяславичем, владетелями черниговской и северской земель, рязани, мурома и тмутаракани князьями олегом и давыдом святославичами, а также переяславским князем владимиром мономахом и его сыновьями. на руси полыхала настоящая междоусобная война. в 1094 году олег, вместе с половцами вынудил владимира мономаха оставить чернигов и уйти в переяславль. владимир всеволодович даже построил крепость остерецкий городец посередине дороги из чернигова в киев, чтобы затрудниться связи своих соперников. в мае 1096 года владимир мономах неожиданным ударом отбил чернигов, олег отступил в стародуб, где был окружен. олег почти потерпел поражение, но его выручили союзные половцы – они ударили по переяславскому княжеству и киеву. черниговский князь смог ускользнуть в смоленск, где в это время сидел его брат князь давыд.  в 1095 году сын владимира – изяслав захватил принадлежавший олегу муром. князь олег, собрав войска в смоленске, двинулся на муром и потребовал от изяслава уйти из его вотчины в вотчину отца — в ростов и суздаль. но князь изяслав собрал войско для обороны мурома из ростовцев, суздальцев и белозерцев и решил дать бой. в битве под стенами мурома князь изяслав погиб, его войско разбили. в результате победы войска олега заняли муром, ростов и суздаль. однако мстислав и вячеслав владимировичи с новгородских, переяславских и половецких войск вынудили олега отступить. мстислав пустился в погоню и весной 1097 года разбил олега при впадении реки колокши в клязьму. мстислав захватил вотчину олега – рязань и муром.

Чисельність і соціальна структура українського населення Російської імперії у 19 ст. 850 тис. кв.км-заг.площа. 9\10 -Росія до 1863р.-13,4 млн. 1863-1890 24. Формування української еліти – дворянства, мало свої регіональні та соціоетнічні особливості. По-перше, провідна верства українського суспільства – козацька старшина, існувала лише в Слобідській та Лівобережній Україні. По-друге, процес соціальної трансформації козацької старшини у дворянство відбувався під впливом обставин, створених російським урядом. Більша його частина, зберігаючи любов і повагу до рідного краю (відчуття українського патріотизму), демонстрували вірнопідданські настрої. Крайнім виявом імперської свідомості української еліти є позиція віце-канцлера В.Кочубея, українця за походженням, який стверджував: «хотя я по рождению и хохол, но я более русский, чем кто другой и по моим принципам, и по моему состоянию, и по моим привычкам» Дворянство Півдня. «Новоросійська знать» була дуже строкатою за своїм етнічним складом. До новоросійського дворянства входили росіяни, українці, німці, французи та інші. Серед південної еліти слід відмітити урядовців іноземного походження, які багато зробили для господарського і культурного освоєння Півдня. Купецтво і торгово-промисловий люд – міське міщанство становили повноцінну складову соціальної структури українського суспільства кінця XVIII – першої пол. ХІХ ст. Ці дві соціальні групи на українському грунті мали свою специфіку. Найбільш заможною і впливовою соціальною верствою було купецтво. В залежності від капіталу воно традиційно поділялося на 3 гільдії: І гільдія – 50 тис. крб., ІІ гільдія – понад 20 тис. крб., ІІІ гільдія – понад 8 тис. крб. У зв’язку з розвитком господарського життя (сільського господарства і мануфактурного виробництва, ремесла) зростала торгівля, збільшувалася кількість купецького стану. Протягом 1816-1859 рр галась позитивна динаміка чисельності купецтва в українських землях з 31,8 тис. до 104 тис. осіб. Більшість українського за походженням купецтва через брак коштів належала до ІІІ гільдії. Основними формами торгівлі у цей період були ярмарки, базари; постійна торгівля – лавки, крамниці, магазини, корчми. Міщанство. Важливою характеристикою купецтва й міщанства в Україні був їх поліетнічний склад. Міщанство, як найчисленніша група міського населення, складалася з українців. У Чернігівській губернії наприкінці XVIII ст. з 19 тис. зареєстрованих міщан лише 650 були росіянами. На початку 30-х рр. ХІХ ст. національний склад міщанства почав змінюватися. В 1834 р. Миколою І були скасовані рештки магдебурзького права у Києві, які на той час застаріли і гальмували розвиток міського виробництва. З метою русифікації краю та уніфікації особливого становища київського міщанства Микола І надав 3-річні пільги (звільнення від податків) міщанському люду, який оселявся в Києві. Місто поглинула хвиля новоприбульців, переважно росіян. Були переселені й російські купці, які заснували київські купецькі династії Масалітинових, Єлисеєвих, Дегтярьових, Богатирьових та ін. До складу міщанства в українських землях входили також євреї. Якщо в 1786 р. у Києві мешкав один єврей, і то поза межами міста, то в 1796 р. єврейська громада вже зробила спробу отримати монополію на виробництво і торгівлю спиртними напоями. Селяни. Селянство становило найчисельніший, найбідніший і безправний стан українського суспільства. Соціальна структура українського селянства була досить різноманітною, що зумовлювалося регіональною специфікою господарчого життя, відсталими формами землекористування, розміром наділів, характером повинностей. Українське селянство поділялось на такі соціальні групи: 1.державні або скарбові (входили до державної скарбниці) селяни, які були особисто вільні; 2.поміщицькі селяни (за даними 10-ї ревізії 1858 р. в Україні 50,1% становили державні селяни, а 49,9% – поміщицькі); 3.монастирські селяни; 4.удільні селяни, які належали імператорській родині й проживали компактними групами на Лівобережжі та Катеринославщині; 5.заводські селяни, які працювали на казенних заводах і мануфактурах; 6.військові поселенці, котрі поєднували сільськогосподарську працю з військовою службою; 7.безземельні селяни – дворові; 8.безземельні селяни, які були переведені на постійну панщину з видачею місячного утримання натурою, – так звані місячники, що перебували «на самій грані між кріпосним станом і рабством», а також наймити – напівжеляри, халупники 9.оброчні селяни – ті, що йшли на оброк; вони сплачували панові суму грішми і мешкали, де хотіли, працювали в містах ремісниками, візниками, служниками. Особливості соціальної стратифікації селянства півдня України полягали в тому, що більшість сільського населення становили державні селяни.

Источник: http://5fan.ru/wievjob.php?id=15528