В1811 году команда моряков обследовало курильские острова под руководством

Відповідь:

1)Скоропа́дський Павло́ Петро́вич (3 [15] травня 1873, Вісбаден — 26 квітня 1945, Меттен, Баварія) — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських[2]. Офіцер Російської імператорської армії. Учасник російсько-японської та Першої світової війни. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один з лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

2)На початку XVIII ст. Петро І активно проводив реформи адміністративного устрою Російської держави, основною метою яких була централізація та уніфікація управління імперією. Протягом 1717-1721 рр. на зміну 44 приказам він запроваджує спочатку 9, а згодом – 11 колегій. Якщо до 1722 р. справами Гетьманщини опікувався Малоросійський приказ, який у свою чергу підпорядковувався Посольському приказу (зовнішньополітичне відомство), то царським маніфестом від 27(16) травня 1722 р. замість нього запроваджено Малоросійську колегію для керівництва справами в Україні. Цей захід виразно продемонстрував, що Гетьманщина для царя вже не була окремішнім політичним організмом, а стала звичайною внутрішньоросійською структурою. Метою організації Малоросійської колегії було встановлення контролю над державним життям гетьманської України, ліквідація залишків її автономного статусу і якнайшвидша інтеграція в структуру імперії.Формально Малоросійська колегія мала піклуватись про український народ, захищати його від зловживань та утисків козацької старшини. Заради об’єктивності необхідно відзначити, що козацька старшина, особливо за гетьманування І. Мазепи та І. Скоропадського, за словами Н. Яковенко, «справді не гребувала прибрати до рук чуже, утискуючи козаків та селян», а суди не реагували на скарги простого люду або вирішували справи лише в інтересах можновладців. Проте ще меншу роль «народного благодійника» відігравав і царський уряд. Так, лише за два роки урядування Малоросійської колегії (1722 – 1724 рр.) її зусиллями податки з населення України у казну Росії зросли з 45 до 140 тис. рублів. Але російське керівництво дуже вдало розіграло карту соціальних суперечностей, задекларувавши головним завданням Малоросійської колегії захист рядових козаків і посполитих від утисків з боку старшини і корумпованих судів. Тому колегія почала свою роботу із звернення до населення подавати їй скарги на зловживання козацької старшини та інших посадовців. І скарги посипалися. «Реагуючи на звернення народу», Малоросійська колегія порушила судові справи про зловживання ряду полковників, іншої старшини, судових чиновників, надсилала листи про заборону перетворювати козаків на підданих. Отже, вона підпорядковувала собі адміністративні й судові установи, фінансові й земельні справи Гетьманщини, тобто поступово позбавляла гетьмана та його уряду влади. Фактично усі важливі справи в Гетьманщині вирішував тепер уже не гетьман, а президент Малоросійської колегії.

Пояснення:

Великая Минская империя (кит. трад. 大明帝國, упр. 大明帝国, пиньинь: Dà Míng Dìguó, палл.: да мин диго) — государство, образовавшееся на китайских землях после свержения власти монгольской империи Юань. Существовало с 1368 года по 1644 год. Несмотря на то, что минская столица Пекин пала в 1644 году в результате восстания Ли Цзычэна, часть страны оставалась под контролем лояльного к минской семье режима (Южная Мин) до 1662 года.

В империи Мин был построен флот и создана постоянная армия, общая численность которой достигала миллиона человек[1]. Частный сектор земельных владений в результате продолжительных войн сократился до одной трети всей обрабатываемой площади, в противовес чему возрос государственный сектор. По сути, в империи победила надельная система, хотя её установление формально и не было объявлено. Была проведена жёсткая централизация управления, предпринимались попытки регламентировать все сферы жизни граждан. Несмотря на успешное правление первых двух императоров — Чжу Юаньчжана и его сына Чжу Ди — со временем в государственном аппарате империи появились признаки разложения, и к началу XVII века он уже был насквозь пропитан коррупцией, императоры мало интересовались политикой, и вся высшая власть была сосредоточена в руках их многочисленного окружения (родственников, евнухов и придворных). Кризис затронул также аграрные отношения: после тотальной приватизации земли приближёнными императоров государственный сектор практически исчез. Минский Китай начал проводить политику самоизоляции. В это время на северо-восточных окраинах Китая возникло молодое, но сильное государство маньчжуров под властью клана Нурхаци. Воспользовавшись крестьянским восстанием Ли Цзычэна, они захватили Пекин и присоединили Китай к маньчжурской империи Цин.

Объяснение: