Ответьте на вопросы 1 структура гласности 2 обновление отношений соц лагеря

Алекса́ндр-Жорж-Анрі́ Реньо́ (фр. Alexandre-Georges-Henri Regnault; 31 жовтня 1843 — 19 січня 1871) — французький художник, «один з найбільш обдарованих французьких живописців новітнього часу». У 1866 році отримав римську премію за картину: «Фетіда приносить Ахіллесу зброю»; відправившись потім у Рим як пенсіонер французького уряду, писав там портрети, етюди і виготовив 27 прекрасних малюнків для ілюстрування твору Вея про поїздку в Рим (костюми, народні сцени, свята та околиці цього міста). У 1868 році відвідав Іспанію, де виконав портрет генерала Прима верхи на коні (знаходиться в музеї «Лувр» в Парижі) і чудову копію знаменитої картини Веласкеса «Las Lanzas», що зберігається в мадридському музеї. Повернувшись ненадовго в Рим, здійснив подорож на північний берег Африки і знаходився в Марокко, коли спалахнула франко-пруська війна 1870 року. Загроза для Франції, спонукала художника повернутися на батьківщину, він вступив волонтером в національну гвардію, брав участь у захисті Парижа і був, при захисті Бюзенваля, убитий німецької кулею. Творів Реньо небагато, але свідчать вони про нього як про дуже талановитого живописця реалістичного напрямку, який відрізнявся оригінальністю концепції і незвичайно сильним, блискучим і гармонійним колоритом. Головні з цих творів — вищезгаданий портрет генерала Прима, «Соломія з блюдом і мечем у руках, яка очікує страти Іоанна Хрестителя» (1870), «Страта без суду мавританських королів Гренади» (1870, Музей д'Орсе), «Портрет графині де Барк» (1869, Лувр) і «Юдифь і Олоферн» (в марсельському музеї). Реньо майстерно працював аквареллю[2]. Також малював картини у стилі орієнталізм[3].

Анрі Реньо

фр. Henri Regnault

Henri Regnault par Barrias.JPG

Відповідь:

Революційні події 1848–1849 рр. були важливим етапом у розвитку європейських країн. Попри те, що революції завершилися поразкою, вони уможливили пришвидшення процесів подальшого становлення індустріального суспільства.

Зовсім інша ситуація склалася на західноукраїнських землях. Після 1848 р. кріпосницькі порядки вже не перешкоджали економічному розвиткові. Одначе західноукраїнські землі до останніх днів існування імперії залишалися найбільш відсталими в економічній площині територіями Австро-Угорщини з найнижчим рівнем життя населення.

У 50–60-х рр., завдяки політиці віденського уряду і західних і центральних провінціях Австро-Угорщини швидкими темпами розвивалася промисловість, а Галичина, Буковина і Закарпаття зберігали давній, аграрний характер економіки. Її розвиток на західноукраїнських землях дедалі більше визначався інтересами великої фабричної промисловості у західних провінціях.

Імперський уряд фактично не вживав ніяких заходів для розвитку промисловості на західноукраїнських землях. Урядові кола відмовлялися надавати західноукраїнським підприємцям податкові пільги, якими користувалися в західних провінціях. Доступ західноукраїнським товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був фактично закритий. Водночас існували пільги на вивезення звідси сировини й напівфабрикатів. Навіть усередині краю західноукраїнським підприємцям було дуже важко вести конкурентну боротьбу з іноземними фірмами. Дешеві фабричні товари витісняли з ринку місцеві вироби.

У 70-х рр. західноукраїнські землі привертали дедалі більшу увагу австро-угорських підприємців не лише як ринок збуту товарів, а й як джерело дешевої сировини. Внаслідок цього стали швидко розвиватися нафтодобувна та лісозаготівельна галузі промисловості. Наприкінці ХІХ ст. іноземний капітал посилив свої позиції в економіці західноукраїнських земель. Великі фірми перебирали торгівлю, банки, цілі галузі промисловості. Іноземні підприємці поглинали всі підприємства, чиє існування було їм небажане, унеможливлювали створення тих, діяльність яких суперечила їхнім інтересам.

Сільське господарство західноукраїнських земель розвивалося надзвичайно повільно. Величезні земельні масиви знаходились у власності поміщиків, тоді як більшість селянства постійно страждала від малоземелля. Природне зростання чисельності населення ще більше загострювало ситуацію.

Економічне становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини як і раніше залишалося наближеним до колоніального. Цей край був ринком збуту готової продукції з центральних регіонів імперії і джерелом надходження сировини. Одночасно він був резервуаром дешевої робочої сили, яка надходила звідси на західноєвропейський та заокеанський ринки праці.

Пояснення: