Греческий филосов павсаний: "статуя изображает её во весь у неё на груди - голова медузы из слоновой кости, в руке она держит изображение а в другой руке копьё" скажите какая это статуя и кто её создал

Відповідь:

Договір між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну — договір підписаний 29 червня 1945 у Москві між СРСР і Чехословацькою Республікою (ЧСР).

Підписаний заступником голови Ради народних комісарів СРСР, наркомом закордонних справ В'ячесловом Молотовим і (за дорученням президента Чехословаччини) головою уряду Чехословаччини З. Фірлінгером та статс-секретарем МЗС Чехословаччини В. Клементісом. При підписанні були присутні: з чехословацької сторони — міністри уряду Л. Свобода, З. Неєдли, Г. Ріпка і Л. Прохазка, з радянської — Йосип Сталін, заступник наркома закордонних справ Андрій Вишинський, посол СРСР у Чехословаччині В. Зорін, представник уряду УРСР Петро Рудницький.

 Зазначалося, що кордони між Словаччиною й Закарпатською Україною, які існували до 29 вересня 1938, із внесеними незначними змінами є кордонами між СРСР і ЧСР, згідно з картою, що додавалася. Окремим протоколом до договору про оптацію особам української та російської національностей, які проживали на території Чехословаччини, та особам словацької і чеської національностей, що проживали на території Закарпатської України, надавалося право вибору між громадянством СРСР і громадянством ЧСР. Цим правом незабаром скористалося близько 10 тис. осіб з обох сторін.

 Договір означав завершення возз'єднання українських земель в єдиній Українській державі і, незважаючи на певні негативні моменти й прорахунки в процесі його укладання, став закономірним, історично справедливим актом. Його було ратифіковано 22 листопада 1945 Тимчасовими національними зборами Чехословаччини, 27 листопада 1945 — Президією Верховної ради СРСР.  

22 січня 1946 Указом Президії Верховної ради СРСР була утворена Закарпатська область у складі УРСР.

Західноукраїнські землі стали колонією, аграрно-сировин­ним придатком іноземних держав. Сприяючи розвитку про­мисловості в центральних районах, польський уряд свідомо галь­мував промислове будівництво на західноукраїнських землях. У 1938 р. Західна Україна виробляла 7-10% промислової

продукції Польщі, при цьому її населення і територія станови­ли чверть території Польщі.

Західноукраїнська промисловість у післявоєнний період відчувала величезні труднощі в одержанні кредитів. З цього вміло скористалися заправили західноукраїнського й амери­канського монополістичного капіталу і прибрали основні по­зиції в економіці до своїх рук. У промисловості Західної Ук­раїни змінилося тільки те, що місце австро-німецького капіта­лу зайняв французький, англійський, американський. Частко­во посилив свої позиції й польський капітал.

У 1929 р. економічне піднесення змінилося нечуваною кри­зою. Зайнятість у фабрично-заводській промисловості змен­шилася на 40-50%. Занепало дрібне виробництво. Хоча пізніше й настало деяке піднесення, однак до 1939 р. ні фабрично-за­водська промисловість, ні дрібне ремісництво вже не переви­щили рівня 1928 р. Середньорічна кількість робітників, зайня­тих у середніх і великих підприємствах переробної промисло­вості Західної України, в 1938 р. становила близько 50-55 тис. чол. У гірничодобувній промисловості й на лісорозробках чи­сельність робітників зросла, але це не змінило загальної кар­тини економічного застою західноукраїнських земель.

Нафтова і озокеритна промисловість Прикарпаття в 20-30-х роках була доведена іноземним капіталом до занепаду. Видобуток нафти знижувався з кожним роком. В порівнянні з 1912-1913 рр. він зменшився в 3-4 рази і становив 370,8 тис. пудів у 1938 р. Озокеритні шахти наприкінці 30-х років припинили роботу.

Деякі зрушення на краще відбулися у калійній промисло­вості. Поряд з Калуськими копальнями, у 20-30-х роках відкри­ваються копальні у Стебнику і Голині. Проте розвиток калій­ної промисловості обмежувався невеликим обсягом внутріш­нього польського ринку і труднощами експорту. Відстале сільське господарство Західної України й Польщі не застосо­вувало належним чином мінеральних добрив, а їх експорт не відповідав інтересам міжнародних хімічних монополій.