Напишите рассказ о том как заботятся в вашей семье! заранее!

Краснофигурная вазопись — одна из наиболее известных техник древнегреческой вазописи. Она появилась приблизительно в 530 г. до н. э. в Афинах и просуществовала вплоть до конца IV в. до н. э. За несколько десятилетий краснофигурная вазопись вытеснила господствовавшую до этого чернофигурную вазопись. Своё название краснофигурная техника получила благодаря характерному соотношению цветов между фигурами и фоном, прямо противоположному чернофигурному: фон — чёрный, фигуры — красные. Главными центрами производства краснофигурной керамики, помимо Аттики, были гончарные мастерские Южной Италии. Краснофигурную технику восприняли многие регионы Древней Греции. Значимый вклад в её развитие внесли вазописцы Этрурии.

Геракл и Афина. Ок. 480—470 гг. до н. э.. Государственное античное собрание. Мюнхен

Краснофигурные вазы из Аттики распространились по всей Греции и за её пределами и долгое время занимали лидирующее положение на рынке высококачественной расписной керамики. Лишь немногие гончарные мастерские могли сравниться по качеству, производительности и богатству творческих идей с вазописцами из Афин. До нашего времени сохранилось более 40 тысяч экземпляров и фрагментов краснофигурных ваз, созданных в Афинах, и более 20 тысяч — созданных в Южной Италии. Краснофигурная вазопись основательно исследована археологами и историками искусства. Установлена принадлежность значительного количества керамических сосудов конкретным группам вазописцев. Изображения на краснофигурных вазах являются важным источником информации для культурно-исторических исследований, в том числе для изучения быта и особенностей повседневной жизни эллинов, их ритуалов и воззрений, а также древнегреческой мифологии и иконографии мифологических персонажей.

Мова

Завантажити PDF

ігати

Редагувати

Історія України — історія земель сучасної України, українського народу та інших національностей, що проживають на території України, від доісторичних часів до сьогодення. Територію України первісні люди почали заселяти з давніх-давен (перші сліди датуються більш ніж 1 млн років), після чого вже її не полишали навіть в часи найбільшого просування льодовиків на південь [⇨]. Територія країни належить до найперших вогнищ цивілізації та містобудування, вона входить первісний ареал приручення коня, винаходу колеса та освоєння перших металів людством [⇨]. Різні хвилі міграції індоєвропейців до Європи та пізніші в зворотному напрямку склали підґрунтя різнобарвної картини її населення.

Поділ території на великі природні лісову й степову смуги зумовив різні форми господарювання й заклав характер подальших історичних процесів, в яких степ український завжди залишався невід'ємною складовою загальноєвразійських історичних і етноміграційних процесів у Великому степу [⇨]. Грецька колонізація морського узбережжя увібрала територію України до орбіти античної цивілізації як її північний фронтир [⇨]. Велике переселення народів першої половини першого тисячоліття н. е. [⇨] підживило процеси державотворення у слов'янських племен [⇨], у яких на Східноєвропейській рівнині постала потужна середньовічна держава Київська Русь [⇨]. Подальші процеси феодального дроблення відкинули окремі її частини на різні орбіти європейського [⇨] та євразійського світів (Золота Орда) [⇨].

Західні землі Руси спочатку зібрало Велике князівство Литовське, яке, шукаючи союзників у боротьбі з Московським царством та балтійськими німцями тісно інтегрується із Польським королівством [⇨]. Утворюється потужна східноєвропейська держава ранньомодерного часу — Річ Посполита [⇨]. Соціально-політичні процеси в якому й нагальна потреба в захисті від кочовиків на півдні призводять до появи козацтва [⇨]. Яке саме невдовзі стане провідною силою в процесах його руйнації, становленню нової української нації, розбудові самостійної держави — Гетьманщини [⇨]. Українська нація, затиснута між трьох світів, мусульманського півдня, католицької твердині на заході й нового потужного православного центру на сході, намагається торувати власний шлях, що більш тяжіє до останнього [⇨].

Завдяки культурному просвітництву хвилі мігрантів з Подніпров'я, що знайшли місце застосування власним талантам в Москві, остання поступово європеїзується та трансформується в потужну євразійську силу — Російську імперію [⇨]. Ця сила за декілька століть повністю поглинає всі українські етнічні землі, асимілює їхнє населення у власному цивілізаційному морі [⇨].

Придушує всі спроби власної національної розбудови українців [⇨], не дозволяє іншим державам відірвати їх до власних орбіт, поєднуючи силу та підступність, перманентно нав'язує власну волю нескореному народові [⇨]. Народові, що наприкінці XX століття виборов для себе ще один шанс бути господарем на свої землі, володарем своєї волі та своєї долі [⇨]. Український народ продовжує боротьбу за власне місце у цім світі [⇨].