Начало колонизации сибири связано с именем-?

Начало  освоения   сибири  связано  с  именем   ермака, атамана   казачьей дружины.

Ермак тимофеевич, при иване 4 грозном , годы 1581-1582  

Віншій картині, виконаній у флоренції, художник представив “святу родину”. це ермітажна “мадонна з безбородим йосипом”. юну матір і хлопчика наділив він надзвичайно привабливою зовнішністю. йосип, немолода людина з дуже характерними і далеко не гарними рисами обличчя, - разючий контраст ідеальній красі марії та ісуса. ймовірно, у образі йосипа рафаель дав портрет конкретної особи – замовника картини. в усякому разі, ця постать, очевидно, мальована за натурою, відтвореною без жодних прикрас, з характерними рисами і виразом обличчя моделі. у цьому творі в загостреній формі відбилися два напрямки, якими однаково міг іти рафаель: ідеалізуючий і суворо реалістичний, ближчий до так званого північного відродження, ніж до італійського ренесансу. у кількох інших “святих сімействах” рафаель по-різному вирішує проблему психологічного зв’язку між людьми, їхньої близькості до природи, яка подається у співзвучності з настроєм і почуттями персонажів. такі “святе сімейство з пальмою” (1506), “святе сімейство з ягням” (1507) та інші. пейзаж становить важливу складову і в творах іншої тематики – в ранньофлорентійському “сплячому рицарі” (1504-1505) та кількох зображаннях святого георгія (1505-1506), у “трьох граціях”. не виключено, що 1505 року відбулося знайомство рафаеля з альбрехтом юбером – одним з найвидатніших представників німецького відродження, який тоді перебував в італії і, вірогідно, відвідав флоренцію. відомо принаймні, що дюкер переслав рафаелеві свій рисунок і той його зберігав, як дорогу реліквію. на противагу поетичним, міфологічним та казковим творам, портрети рафаеля, написані у флоренції, цілком тверезо реальні. це передусім так звана “донна гравіда” (“вагітна жінка”, 1506), портрети подружжя доні (1506) і більш ранній “портрет єлизавети гонзага” (1504-1505). 1508 року рафаель залишив флорентійські мури й вирушив до рима. одна з останніх його праць перед переїздом до вічного міста – багатофігурна композиція, динамічне й драматичне “покладення в труну”. на цьому полотні все в русі, скрізь панує неспокій, підкреслений, подекуди гіпертрофоновий спалах притального живопису, і, мабуть, саме тому його запросили працювати у ватикані, де вже тривалий час найкращі художники італії оздоблювали різні приміщення фресками. переїзд до рима був зумовлений не лише запрошенням працювати в папському палаці, не лише прихильністю великого земляка-умбрійця, одного з найвідоміших архітекторів відродження браманте, а й причинами більш загального соціально-політичного характеру: в останнє десятиліття високого відродження ватикан був наймогутнішою й найбагатшою установою італії, і від нього залежали у своїй творчості її геніальні митці – леонардо, мікеланджело, рафаель. при дворі папи юлія мав рафаель впливових знайомих, у числі яких, окрім браманте, був і п’єтро рембо, вчений та письменник, частий гість урбінського замку. нарешті, сам папа був у свояцтві з герцогом да монтефельтро. отож не дивно, що в римі на двадцятип’ятирічного урбінця чекало добре приймання. амбіції юлія були неосяжні. мав намір підкорити собі коли не цілий світ, то принаймні італію. потрібні йому були полководці і воїни, що уславили б його ім’я перемогами, видатні майстри, здатні у небувалих творіннях мистецтва увічнити його діяння. браманте мав спорудити найбільший і найпрекрасніший у світі храм – собор св. петра. у тому соборі мікеланджело мав збудувати величну гробницю, у якій спочине юлій, та прикрасити її півсотнею статуй; свої апартаменти у ватиканському палаці, почасти вже розписані видатними художниками – п’єтро делла франческо, содомою, лукою синьйореллі та іншими менш знатними, - вирішив папа перетворити на прижиттєвий пам’ятник своїй особі. як гадав юлій, каплиця св. сікста, заступника роду реверо, з якого походив папа, мала перетворитися на мистецьке диво: папа змусив мікеланджело відкласти на потім працю над гробницею й розписати фресками плафон каплиці. роботу над своїм шедевром мікеланджело починав з превеликою неохотою, бо скульптуру ставив вище живопису, а до того ж ідея гробниці його не захоплювала.

Причины: 1.война – способ обогащения для феодалов. 2. аквитания была владением на территории франции. 3. борьба за влияние в богатой фландрии. повод: смерть последнего капетинга на французском престоле. франции и в xiv столетии существовали три причины быть недовольными друг другом. первая из них заключалась в неудачной войне с шотландцами. горный народ героически отстаивал свою независимость, и французы шотландцев поддерживали. франция не только снабжала беглого шотландского короля давида деньгами, но и послала с ним на острова свое войско. вторая причина касалась династических проблем. в то время в европе существовала необычайная путаница с вассальной зависимостью - кто кому вассал и кто сюзерен. происходило это по причине перекрестных браков. ведь за каждой невестой полагалось приданое. а им чаще всего была земля, целые провинции. в результате король, владевший по наследству несколькими французскими провинциями, считался вассалом французского короля и должен был приносить ему присягу верности. но в то же время король эдуард iii, будучи внуком французского короля филиппа красивого, мог претендовать на французский престол. в один прекрасный день он об этом своем праве и заявил, что не могло не вызвать справедливый гнев французского короля. впрочем, вопрос о престолонаследии был лишь поводом. более всего эдуард желал вернуть под свой скипетр ранее принадлежавшие французские земли: нормандию, графства мен, анжу и другие. французский же король филипп vi не возражал бы прибрать к рукам аквитанскую провинцию гиень, находившуюся в руках . гиень - древняя аквитанская область в южной франции с главным городом бордо. в xii веке аквитания принадлежала королеве алиеноре. когда же она развелась с людовиком vii и вышла замуж за генриха плантагенета, обширные французские земли достались ее новому мужу. после избрания генриха ii королем аквитания, которую стали чаще называть гиенью, вошла в состав владений короны. в течение трехсот лет она почти непрерывно принадлежала . и все эти годы французские сюзерены мечтали ее вернуть. третьей причиной споров между европейскими державами была фландрия. фламандцы покупали шерсть, и это было одной из главных статей государственных доходов . жители альбиона считали фландрию союзником. но формально фландрия находилась в зависимости от франции. а поскольку демократический дух фламандских городов был искони враждебен феодальной франции, фламандцы при первых же столкновениях заключили союз с эдуардом iii. в 1340 году флот, как в мышеловку, поймал французские суда в узком проливе л. эклюз. атаковали и, не дав противнику развернуться, потопили около девяноста французских кораблей. а 24 июня того же года триста кораблей под командованием сэра роберта морли и ричарда фицалана атаковали флотилию из семидесяти французских кораблей, стоявшую в гавани слейса. нападение было неожиданным, и все французские суда потонули. погиб и командующий флотом юг киере. этими начали войну, длившуюся до 1453 года и получившую название столетней.