Что афиняне покупали в торговой гавани у заморских купцов надо 25 1)мрам статуи, сосуды из глины, оливк масло 2)слон кость, папирус, рабов 3)коз овец быков свинейjgcxh 2 минуты тому

Правильный ответ 2, слоновую кость, рабов, папирус

Объяснение:

У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається з  Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя.

Конфедерація (у перекладі з латини — спілка, об’єднання) — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних.

 

У першій половині 70 — х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана.

ЛІВОБЕРЕЖНЯ ГЕТЬМАНЩИНА

Слово «гетьман» стало власною після 1578 р., коли польський король Стефан Баторій дав Війську  Запорозькому «Конституцію та привілеї» і вперше офіційно поіменував О. Ружинського  «Гетьманом Запорозьким» з наданням йому атрибутів гетьманської влади (клейнодів).

Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис. (у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тисяч).

На Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин,

 

Переяслав, Стародуб мали магдебурзьке право, менші — ратушне.

На Лівобережжі існувало 10 полків,    які,  поділялися на сотні.    

(Гадяч,  Київ,  Ніжин,  Миргород,  Лубни,  Прилуки,  Полтава,

Переяслав,  Стародуб,  Чернігів.)

До привілейонаного соціального стану належали:

Козацька старшина, що виокремилась із козацтва й посіла панівне становище в суспільстві, мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки;

Українська шляхта — панівний стан українського суспільства — швидко злилась із козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв;

 

Духівництво. Верхівка духівництва мала великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від духівництва — парафіяльних священиків;

Козацтво було особисто вільним, звільнялося від усіх державних податків і повинностей, крім несення військової служби за власний кошт, мало право на становий суд і спадкове землеволодіння.

Напівпривілейованим соціальним станом було міщанство, що мало права і привілеї на самоврядування, становий суд, мало право займатися ремеслами, промислами і торгівлею, але було зобов’язано сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави.

Непривілейованим соціальним станом було селянство, що в результаті Національно-визвольної війни здобуло особисту свободу і право змінювати місце проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима.

На Лівобережжі nочал:а формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність ісиувала у двох формах:

ранговій (тимчасовій)

приватвій (спадковій).

Рангова формувалася із царських і гетьманських старшині на час обіймання нею посад; приватна — із на підпору дому» чи « купольне» (повне) володіння.

Зміцнювалися позиції гетьманського та монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта й монастирі отримали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини й шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки та виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.

 

На Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація здобутків Національно — визвольної війни і відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина.

СЛОБОЖАНЩИНА

Слобожанщина — історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії.     (252 населені пункти,  250 тис населення)

Риторика придать речи ясности, конкретики, убедительности.

Объяснение:

Объективной основой зарождения ораторского искусства как социального явления стала насущная необходимость публичного обсуждения и решения во имевших общественную значимость. Чтобы обосновать ту или иную точку зрения, доказать правильность выдвигаемых идей и положений, отстоять свою позицию, нужно было хорошо владеть искусством слова, уметь убедить слушателей и повлиять на их выбор.

История свидетельствует, что важнейшим условием появления и развития ораторского искусства, свободного обмена мнениями пожизненно важным проблемам, движущей силой прогрессивных идей, критической мысли являются демократические формы управления, активное участие граждан в политической жизни страны. Не случайно ораторское искусство называют «духовным детищем демократии».

Это обнаружилось еще в Древней Греции. Наглядным примером служит сравнение двух наиболее значительных городов-государств – Спарты и Афин, имевших различное государственное устройство.

Спарта была типичной олигархической республикой. Она управлялась двумя царями и советом старейшин. Верховным органом власти считалось народное собрание, но фактически никакого значения оно не имело.

По-иному складывалась политическая жизнь в Афинах, которые в середине V века до н.э. стали самым крупным экономическим, политическим и культурным центром Древней Греции. Здесь был установлен строй рабовладельческой демократии. Большое значение имели три основных учреждения: народное собрание, совет пятисот и суд.

Главная роль принадлежала народному собранию (экклесии), которое юридически обладало полной верховной властью. Через каждые 10 дней афинские граждане собирались на площади своего города и обсуждали важные государственные дела. Только народное собрание могло принять решение об объявлении войны и заключении мира, об избрании высших должностных лиц, об издании различных постановлений и т.д. Народному собранию подчинялись все другие государственные органы.

Между заседаниями народного собрания текущие дела рассматривались советом пятисот (булэ). Члены совета избирались по жребию из числа граждан, имевших не менее 30 лет от роду, по 50 человек от каждого из 10 районов, находившихся на территории полиса.

Судебными делами, а также законодательной деятельностью занимался суд присяжных (гелиэя). Он был довольно многочисленным. В него входило 6 тысяч присяжных заседателей, что исключало опасность подкупа судей. Специальных государственных обвинителей в Афинах не было. Любой гражданин мог возбуждать и поддерживать обвинение. Не было на суде и защитников. Подсудимый должен был защищаться сам.

Естественно, что при таком свободном демократическом строе в Афинах гражданам часто приходилось выступать в суде или народном собрании, принимать активное участие в делах полиса. При обсуждении во между партиями в народном собрании противоположными сторонами в суде нередко велась ожесточенная борьба. И чтобы успешно вести дело в суде или удачно выступать в народном собрании, надо было уметь хорошо и убедительно говорить, отстаивать свою позицию, опровергать мнение оппонента, т.е. владение ораторским искусством и умение спорить было первой необходимостью для афинян.