За счёт чего в риме увеличилось количество рабов

За счёт того что они захватывали города и выживших отправляли в рабство

Ключевые особенности культурного развития в тот период: необходимость самоидентификации народа и, как следствие, размытие различий между отдельными княжествами и формирование культуры. возвышение православной церкви как хранительницы культурно-политических традиций государства. прекращение двоеверия. самоизоляция руси не только от мусульманских, но и от католических стран. культура россии является кумулятивной культурой стран и народностей, проживающей на территории советского союза. интенсивно развивалось театральное искусство, кинематограф, изобразительное искусство. в отдельные периоды поощрялось развитие культур этнических меньшинств, национальных культур. современная править современная культуры в россии связана с восстановлением элементов культуры российской империи и её интеграцией в культурное наследие . в россии производится активное восстановление храмов и религиозных обычаев, возрождается институт меценатства. помимо этого в существующую культуру приходят ценности, свойственные западным и восточным цивилизациям, например, привносятся традиции популярной культуры западных или чайные церемонии и кухня восточных стран. проводится много тематических фестивалей, выставок и мероприятий. с тем, что в городах достаточно учреждений культуры (театры, кинотеатры, галереи, библиотеки), в 2012 г. были полностью или в основном согласны 77 % жителей российских городов. как отмечает в 2007 году британская профессор социологии хилари пилкингтон: "наблюдается тенденция считать россию уникальным обществом, которое состоит из разных культурных традиций, являясь не "гибридом", а уникальной сущностью, которая создалась на основе многих и разных культурных влияний

Відновленню життя на Правобережній Україні значну увагу приділяв Степан Куницький, якого Собеський затвердив гетьманом ще в 1683 році. За досить короткий час його гетьманства (1683-1684) були відновлені міста Корсунь, Богуслав, Мошни.

Гетьману Андрію Могилі було дозволено набирати полковників не з дворянського стану, як було досі, а серед козацької старшини. Відразу після цього на Правобережжі відродилося кілька козацьких полків - Білоцерківський (Фастівський), Брацлавський, Вінницький (Кальницький) і Корсунський.

Для гетьманської резиденції Могила обрав місто Немирів Вінницької області. Влітку 1687 призначив наказним гетьманом полковника М.Булига. Під час гетьманства Могили в 1686, 1687, 1689 роках за дорученням польського уряду складалися козацькі компутів (списки, реєстри).

Процес заселення цих земель очолили старі заслужені козаки Семен Палій, Захар Іскра, Самусь (Самійло Іванович) та Андрій Абазин. На відміну від своїх попередників, які спиралися переважно на військовий, авантюристичний елемент, вони вважали за краще осіле, хліборобське населенню. Декларовані пільги привертали сюди мешканців Лівобережжя, переселенців з інших районів Правобережжя, Галичини, вихідців з Білорусії і Молдавії.

На території, визначених польською владою, було створено чотири територіальні козацькі полки. На території полків влада належала полковникам, сотникам і іншим представникам адміністрації. На місцях поширювалися норми звичаєвого та козацького права. У містах і селах створювалися органи козацького самоврядування. Очолював козацьку адміністрацію наказний гетьман, якого призначав король. У 1689-1693 роках наказним гетьманом був Гришко, а його наступником став Самусь.

Козаки нових полків (2 тис. Яких були записані в реєстр) брали активну участь у війні з Туреччиною, за що отримували чималі гроші від польської влади. Зміцнення козацтва призвело до загострення конфлікту з шляхтою, що спалахнув в 1688 році. Але поки йшла війна з Туреччиною, верховна влада Речі Посполитої закривала на це очі.