Розташуйте селянські виступи за їх тривалістю від більшого до меншого : виступи лук'яна кобилиці, виступи під приводом кармалюка, рух опришків, чугуївське повстання 20

Уцих умовах тільки воїн, сильний і безстрашна людина, здатний долати на своєму вірному бойовому коні величезні відстані, одягнений в блискучі на сонці зброя (до речі, що важили не один десяток кілограмів), міг навести порядок, покарати кривдників і покарати винних. тож не дивно, що така людина вселяв побожний трепет жебракові селянинові середньовічної європи, нерідко пі жорстоких утисків з боку місцевих феодалів. формування цього кодексу почалося в період переходу від античного світу до середньовіччя, на рубежі vi-vii ст. н. е., коли велика територія колись могутньої римської імперії піддалася нападу варварської кінноти готовий з півночі і разом з величезною армією впала влада суворого і нещадного римського закону, поступившись місцем анархії і сваволі. перші обряди урочистого посвячення у воїни існували вже в епоху карла великого (viii ст. н. хоча саме поняття лицарства, нерозривно пов'язане з певним, уже сформованим на той час обрядом посвяти, виникло значно пізніше - в xi ст. в епоху карла великого молодої людини, який вирішив обрати славний шлях воїна, в урочистій обстановці підперізує мечем і вбирали в військові обладунки, з цього моменту він ставав не тільки захисником країни, але і зберігачем віри і королівського закону. з великим натхненням молоді лицарі вели боротьбу з безчинствами, численними грабежами і розбійними , твореним місцевими баронами, відновлювали законність королівського права . у лицарів понад усе цінувалися якості істинного воїна: мужність, хоробрість, здатність протистояти ​​у важких походах, вміння приймати рішення і навіть в самому запалі бою залишатися холоднокровним і розважливим. але не менш значущими були вірність своєму сюзерену і вміння тримати слово: договори найчастіше скріплювалися тільки незламною клятвою, зрадити яку означало стати клятвопорушником і ізгоєм в лицарському суспільстві

Морские путешествия финикийцевобогащаясь за счет своих колоний, финикийские, карфагенские мореплаватели начали постепенно выходить далеко за пределы средиземного моря. в этот период расцвета финикийскогои карфагенского мореходства морской путь становится средством связи между тремя континентами средиземноморья и более отдаленными странами, которые находились за пределами гибралтара.финикийцы первыми из народов средиземноморья достигли берегов нынешней и здесь получали ценное в то время олово. путем обмена они также получали на побережье атлантического океана доставляемый сюда сухим путем из столь ценившийся тогда янтарь.карфагенские мореходы, выходя в океан через гибралтарский пролив, который называли они “столпами мелькарта” (верховного бога тира), неоднократно плавали также вдоль западного берега африки.описание одной из таких морских экспедиций отважных карфагенских мореплавателей известно и нам в греческом переводе. это путешествие, которое называется путешествием ганнона, датируемое примерно vi или v в. до н.э. хотя экспедиция карфагенского морехода описана как занимательный приключенческий роман, тем не менее все его сведения, по суждению авторитетных исследователей-, соответствуют действительности. можно шаг за шагом проследить путь экспедиции по карте, сопоставляя данные об этом путешествии с тем, что мы знаем о западного побережья африки.пользуясь египтян, а иногда израиля и иудеи, финикийские города отправляли морские экспедиции не только на северо-запад и юго-запад, но и менее доступный тогда юг.в данном случае финикийские корабли через красное море достигли, вероятно, даже индийского океана