Какой вавилонский царь создал законы

Хаммурапи правил в городе Вавилоне, который все знают по знаменитой библейской легенде. Он запомнился всем больше всего благодаря сборнику законов для своих подданных, которые были начертаны на камне, на вершине которого была лепнина с портретом самого царя.

Законы Хаммурапи – один из древнейших литературных памятников. Их особенность в том, что они написаны сплошным текстом, поэтому учёным было крайне тяжело их расшифровать. Однако учащиеся познакомятся с некоторыми выдержками из них и узнают, сколько всего законов, о чём они, каков характер законов Хаммурапи. Ещё одна их особенность в том, что в целях царя не было привить своим подданным нужные моральные качества. В «Законах Хаммурапи» не было ни слова о религии. 

ответ:Колективіза́ція сільського господарства в СРСР — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Фактичною метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це давало змогу встановити повний економічний контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування на економічно самостійне до цього селянство, тобто на практиці реалізувати ідею диктатури влади над усією країною, де селяни складали більш ніж 85 % населення. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».

Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона була війною режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде не й довго, особливо після тих вчинків, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3 % усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що вони зможуть колективізувати не більше 20 % селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30 %). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, вочевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.

Объяснение:держи добрий человек его оно?

У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.

В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.