Не улеглось ещё увлечение мировыми судьями, быстро, без каких-либо формальностей разбиравшими публично гражданские и уголовные дела, выступавшими одинаково в защиту личных и имущественных прав как знатного, так и простолюдина < …> сильнейшее впечатление на общество производили тогда и заседания окружного суда с присяжными заседателями. перед введением их немало раздавалось голосов, предостерегавших от увлечения этой формой суда у нас в россии на том основании, что наши присяжные заседатели, в число которых первоначально допускались и неграмотные крестьяне, не поймут возлагаемых на них обязанностей, не сумеют их выполнить и, , явят из себя судей, доступных подкупу. такими толками ещё больше увеличивался интерес общества к первым шагам новоявленных присяжных, а независимо от этого до крайности любопытным представлялись первые выступления государственного обвинителя-прокурора и – в качестве защитников – членов сословия присяжных поверенных < …> с первых же заседаний суда стало очевидным, что страх за наших присяжных заседателей совершенно напрасен< …> ». о какой реформе идёт речь в тексте? в чьё правление она была проведена? укажите год проведения этой реформы.

Судебная реформа, Александр Второй, 1864 год

Вассалитет - это договорные отношения между вассалом и сеньором. И, разумеется, как в любом договоре, в нём оговариваются взаимные обязательства лиц, заключающих договор, и только их.
А "вассал вассала", кто бы он ни был, это посторонний человек, у него договор со своим сеньором, отношения которого с другими людьми - его, сеньора, личное дело. Невозможно принести вассальную присягу за другого человека, как вообще невозможно за другого человека что-то пообещать (то есть, наговорить-то можно что угодно, но это будет не обещание, не договор, не клятва и не присяга, а пустой трёп) .
В то же время, насколько мне известно, вассал не мог принести две вассальных присяги, служить двум сеньорам. Такова структура феодальной иерархии. И это логично, поскольку иначе, в случае конфликта между сеньорами, одна из присяг неминуемо была бы нарушена. А давать и, главное, принимать заведомо невыполнимые обещания желающих не было.
Враг моего врага мне друг.
Аналогично, наверное.

Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.

Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.

Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.

Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.

Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.

Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.