Заключительный период вов (1944 - 45 г) кратко

Снятие блокады Ленинграда  14-27 января 1944
Корсунь-Шевченковская операция  24 января - 17 февраля 1944
Освобождение Крыма  8 апреля - 9 мая 1944
Наступление в Карелии и вывод войск из Финляндии  10 июня - 19 сентября 1944
"Багратион" (освобождение Белоруссии) 23 июня  19 сентября 1944
Львовско-Сандомирская операция  23 июня - 29 августа 1944
Ясско-Кишиневская операция  20-29 августа 1944
Освобождение Прибалтики  14 сентября - 24 ноября 1944
Освобождение Заполярья  7 - 29 октября 1944
Висло-Одерская операция  12 января - 3 февраля 1945
Освобождение Польши и перенос военных действий на территорию Германии
Штурм Берлина  16 апреля - 2 мая 1945
Подписание акта о безоговорочной капитуляции Германии  8 мая 1945 

Мстислав I (Великий) Володимирович, Мстислав-Гаральд (у св. хрещені - Федір) (1 червня 1076 — † 14 квітня 1132), Святий, Великий князь Київський, син Володимира II Мономаха та Ґіти — дочки англійського короля Гарольда II, останній князь, що утримував єдність Київської держави. Фундатор камінної церкви св. Федора в Києві (1129).

За життя батька посідав новгородський та переяславський княжі столи, співправив з батьком у Києві. 1096 розбив війська чернігівського князя Олега Святославича і примусив його взяти участь у Любецькому з'їзді 1097. Брав участь у воєнних походах на половців 1093, 1107 і 1111. Здійснив два успішні походи на естів 1113 і 1116. Після смерті батька (1125) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. 1130 повернув під вплив Києва Полоцьк, посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. 1130 воював з литовцями. Розгромивполовців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами.

Помер 14 квітня 1132 року (за іншими даними 15 квітня 1133). Був похований у церкві збудованого ним Федорівського монастиря у Києві. Після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.

У Татіщева є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава:

"…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: «Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу». Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: «Рабе! А чи не пам’ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов’язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила». І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер»>

У цій новелі йдеться про другу жону Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (див. 1122 р.), за Татіщевим, (Любаву)

Эта картина находиться в Галерее Уффици, во Флоренции. Картина была написала примерно в 1484 году маслом на холсте.

Известная картина живописца из Флоренции Сандро Боттичелли «Рождение Венеры» является шедевром эпохи возрождения.

Перед зрителями предстает открытое пространство, море и небо, художник изобразил раннее утро, когда уже рассеялась мгла ночи и мир увидел прекрасную Венеру, которая только что родилась из морской пены. Эта богиня Красоты стоит на морской раковине, а подгоняет ее по волнам бог ветров Зефир и ей подплыть к берегу.

Появление этой богини на земле триумфально – к ее ногам летят розы, а богиня Ора преподносит юной богине Красоты драгоценный плащ, чтобы укрыть ее. А плащ украшен вышитыми нежными цветами.

Образ героини представлен живописцем с идеально красивыми чертами, в которых поражает безупречность и гармония. Лицо богини, будто овеяно тенью печали, кротости, на ее плечи спадают длинные пряди прекрасных золотистых волос, которые развивает ветер.

В картине присутствует ясная и четкая композиция. Поза, в которой предстает перед нами богиня напоминает позу античной статуи Венеры Пудика (от латинского – «целомудренная, скромная, стыдливая»), которую мы также знаем под названием статуя Венеры Медичи.

«Разве не странно то, что еще 50 лет назад Боттичелли считали «темным» художником переходного времени, который пришел в мире только для того, чтобы приготовить путь Рафаэлю», — писал в «Образах Италии» знаменитый историк искусства Павел Муратов.То, что показалось странным П. Муратову в начале XX столетия, еще менее понятным представляется нам: мы видим гениальность Боттичелли, и мы и представить себе не можем, что в течении почти трех веков, где-то с середины 16 до середины 19 веков., мир оставался равнодушным к шедеврам Боттичелли. Но это правда. Боттичелли (1445-1510) жил в одну эпоху с Леонардо да Винчи, он видел, как устанавливали во Флоренции статую Давида, которая была творением молодого Микеланджело, он умер лишь на десять лет раньше Рафаэля, но между этими мастерами и ним была целая эпоха.