Когда достигла расцвета империя карла великого

Было бы несправедливо ограничивать расцвет империи Карла Великого одним годом. По сути все правление сперва короля Карла, потом великого императора было постоянным периодом расцвета. Строго говоря империя образовалась в 800 году, когда Карл стал императором, но завоевания и расширения империи на этом не остановились. Своего максимального размера она достигла к 814 году. Но расцвет какого-либо государства связан не только с территориальными приобретениями. Гораздо важнее внутриполитическая обстановка. А свои преобразования государства, его устройства, армии, крестьянства и науки Карл начал в 90 года восьмого века. Положим десятилетие на приведение преобразований и получим, что период наиболее моучего экономического и военного государства у франков приходится на 800 - 810 года и заканчивается смертью первого сына Карла - Пипина, которого император видел продолжателем своего дела. Это и последующая смерть второго сына Карла молодого подкосили Карла старого и империя стала клонится к закату.

Відповідь:

Различия в подходах были вызваны борьбой за власть между президентом Б.Н. Ельциным и Верховным советом: каждый из них предлагал такую модель государства, при которой он оказывался главным.Парламентская или президентская республика. При парламентской главным является премьер министр, назначаемый голосованием фракций парламента.Президент -номинальная фигура. При президентской форме главой является президент, он назначает премьер министра и правительство, и может их отстранить в любой момент...народные депутаты настаивали на парламентской форме, либералы на президентской.

Пояснення:

Відповідь:

У 1054 р. стався розрив між папством і східною церквою, що поклав початок роздільного існування двох церков – римо-католицької (грец. вселенської) і православної. Насправді, церкви на латинському Заході і грецькому Сході вже давно розвивалися відокремлено, а затяжні схизми, тобто розколи єдиної церкви, траплялися і раніше. Багато в чому протистояння східної і західної церков визначалося як різними уявленнями про взаємини світської і духовної влади, так і суперництвом римського папи та константинопольського патріарха. Істотну роль у загостренні взаємин Риму та Константинополя грали політичні чинники – такі, як відродження Римської імперії на Заході і боротьба імперії і папства проти Візантії на півдні Італії в першій половині XI ст. Разом з тим, між латинською і грецькою церквами до середини XI ст. накопичилися і значні відмінності в тлумаченні християнського віровчення.

Мабуть, ще в боротьбі з варварами-аріанами, відстоюючи повну рівність Христа Богові Отцеві, на заході до Нікейського символу віри стали додавати filioque (лат.: «і від Сина»), стверджуючи, таким чином, похождення Святого Духа не тільки від Бога Отця, а й від Сина. Наприкінці VIII ст. з ініціативи Карла Великого це додавання було прийнято під франкської імперії, а на початку XI ст. затверджено папством.

У першій половині XI ст. на Заході остаточно оформилося вчення про пресуществленіє, тобто про б перебування тіла і крові Христа в хлібі і вині, використовуваному в таїнстві Євхаристії. Якщо на Сході вважали, що тіло і кров присутні в хлібі і вині лише духовно, то на Заході зміцнилася думка, згідно з яким при відправленні таїнства хліб і вино перетворюються на справжні кров і плоть які віруючі, за словами одного з теологів, буквально «пережовують зубами». На підставі вчення про пресуществленіє в XIII ст. було обгрунтовано і відмінність між причастям мирян і духовенства, також поглибити догматичні суперечності, що розділяли католицьку і православну церкву. Якщо в хлібі і вині присутня справжня кров і плоть Христа, іншими словами сам Христос, то і в хлібі окремо і у вині окремо наявна весь відразу. Католицькі теологи визнали тому можливим причащати мирян одним хлібом, священиків ж – як і

Пояснення: