Почему василия шуйского называли полуцарем?

Дело в том, что Василий Шуйский был избран царём без участия Земского собора, фактически боярами-заговорщиками после убийства Лжедмитрия 1-го. Поэтому он был неполноценным царём.

То произошло давно – 3 марта 1067 года, когда князь Всеслав Полоцкий противостоял трём князьям Ярославовичам: Изяславу Киевскому, Всесоволоду Переяславльскому и Святославу Черниговскому.Именно этой битвой, страшной сечей, вошедшей в историю как сражение небывалой жестокости, Менск обязан своей историей. Точнее, её началом. Ведь именно от упоминания в летописи в связи с битвой на Немиге нынешняя столица и отсчитывает свой век.А ведь история так странно складывалась. Будучи в союзе с Киевом на протяжении нескольких лет, Всеслав, прозванный в народе Чародеем, неожиданно изменил свои политические взгляды и пошёл войной на Псков и Новгород. Как минимум Новгород был разорён войсками полоцкого князя, да и Псков длительный срок находился в осаде. А спешивший на Пскову Мстислав Изяславович был разбит, что называется, наголову. Разумеется, киевский князь Изяслав не мог мириться с таким положением дел: положение обязывало навести порядок, что он и попытался сделать, призвав на братьев: Всеволода и Святослава. В рамках воспитательных мероприятий был разрушен Менск (это и есть начало истории нашей столицы), а после подоспевший Всеслав Полоцкий на берегах Немиги встретился с объединённым войском Ярославовичей.Про результаты этой битвы Полоцкая и Киевская летописи рассказывают по-разному. Так, Киевская летопись говорит о полном поражении Всеслава и его бегстве, а вот Полоцкая, согласно косвенным данным, предлагала другую версию: о больших потерях с обеих сторон, однако отступлении Ярославовичей, которые спустя несколько месяцев встретились с Всеславом и просили о мире. Правда, как тогда водилось, обманули, и заточили в тюрьму. В свою очередь, это уже не понравилось киевскому вече, в связи с чем народ поднял собственный голос, изгнал Ярославовичей и избрал Всеслава на княжение.Впрочем, вторая версия историкам кажется более осмысленной, хотя и Полоцкая летопись не сохранилась, и данные об этой версии можно найти только у тех, кто на неё ссылался – например, у известного российского историка Татищева.Конечно, с тех пор немало лет. Но сегодня мало кто вспоминает об исторических событиях. Даже таких значимых для города Минска, столицы Беларуси, как та самая старая битва на Немиге. Казалось бы, и Немига-то сегодня, сдавленная канализационной трубой, солидностью не отличается. Однако именно с того дня, с человеческой трагедии сражения на Немиге, мы сегодня отмечаем праздник. День рождения города. Который тогда, после почти полного разрушения Ярославовичами, всё-таки возродился.

Історична доля Буковини й Закарпаття в XIV — першій половині XVI ст.

Утворена в IX ст. Угорська держава прагнула розширити свої території на сході за рахунок Закарпаття — історичних українських земель, території проживання східнослов'янських племен білих хорватів, приєднаних до Київської Русі за часів князювання Володимира Великого. Скориставшись усобицями на Русі, угорські королі поступово загарбали й перетворили Закарпаття на свій домен і роздавали тут маєтки своїм васалам. Королі відбирали землі в тих, хто виступав проти їхньої влади, тому окремі частини Закарпаття часто переходили з рук у руки.

У складі Угорщини Закарпаття було поділене на три комітати (жупи): Ужанський, Березький, Угочанський, а 1303 р. було організовано ще Мараморський комітат. Упродовж XIII—XV ст. землі Закарпаття були заселені, крім угрів (мадярів) і русинів, волохами, німцями, словаками. Місцеве корінне населення відчувало утиски з боку іноземних володарів.

У 40—50-х pp. XIV ст. під владу Угорщини потрапила Шипинська земля, яка через послаблення Галицько-Волинського князівства вимушена була визнати зверхність золотоординського хана. У 1359 р. молдавські феодали підняли повстання проти угорського короля і домоглися незалежності Молдавії. До новоутвореної Молдавської держави ввійшла і Шипинська земля. Грамота 1433 р. так визначала її кордони: на заході ця земля межувала з підвладними Польщі українськими землями по річці Колочин (сучасна межа Чернівецької та Івано-Франківської областей), а на півночі простягалася до Дністра. У складі Молдавії Шипинська земля зберігала автономію. Після ліквідації її автономії у середині XV ст. зникає і сама назва «Шипинська земля». Натомість від кінця XIV ст. вживається назва «Буковина» (на цій території були поширені букові ліси). У документах, що збереглися до нашого часу, ця назва вперше трапляється у грамоті молдавського господаря (князя) Романа І від 30 березня 1392 р. У XIV—XV ст. у Шипинській землі помітно збільшується кількість населення, з'являються нові поселення, розвиваються скотарство і землеробство, видобуток і обробка заліза. Однак життя там не було безпечним. На буковинські землі нападали польські війська і орди кримських татар. У 1514 р. Молдавія разом із Буковиною потрапила під владу турецьких султанів.

Наприкінці XIV ст. на Закарпаття переселився разом із родиною подільський князь Федір Коріятович (далекий родич угорського короля Сиґізмунда). У 1393—1414 pp. він був володарем Мукачівської домінії і наджупаном Березького комітату. У ці часи на Закарпаття посилився слов'янський вплив, зміцніли зв'язки з іншими українськими землями гався успішний розвиток торгівлі й ремесел. У Мукачеві було перебудовано замок, а поблизу міста засновано православний монастир, який став осередком боротьби проти впливу католицтва. Після смерті Коріятовича місто й домінія повернулися під владу угорського короля.

Поразка угорсько-чеської армії в битві проти турків під Мохачем (1526 р.) спричинила поділ угорських земель між Османською імперією, Семиграддям і Австрією. Закарпаття, поділене між Семиграддям і Австрією, на довгі роки стало ареною постійних війн.

Объяснение: