Почему реформа эхнатона не была продолжена после его смерти?

Потому что у него не было сыновей которые бы могли продолжить эту реформу.

Сущность заключалась в том, что земельные королей (по сути, майордомов) военно-служилым слоям становились не полной и независимой, а условной собственностью. Первые такие бенефиции известны вообще с 730-х гг. в церковных владениях. Это соответствующим образом перестраивало и военную организацию, в чем также настояла особая нужда, поскольку Франкская монархия вела активные войны с арабами в Испании, с непокорными германскими племенами и полугосударствами на Востоке и с собственными мятежными магнатами. От имени короля значительный по размерам (но недостаточный для того, чтобы стать самовластным) участок земли жаловался в «благодеяние» (benefidum). Жаловался он в пожизненное пользование на условиях выполнения бенефициарием определенных служб – ранее всего военной, но и некоторых административных функций на местах. В случае смерти бенефициария владение могло быть закреплено за его наследником на тех же условиях; при неисполнении служилых обязанностей земля могла быть отнята королем, передана другому лицу. Земли для многочисленных были конфискованы у мятежных магнатов, а позднее была проведена частичная секуляризация церковных земель.

Відповідь:

Крім Польщі та Литви, на українські землі зазіхали Угорщина, Османська імперія та Московська держава.

Поступове захоплення Закарпаття Угорським королівством розпочалося в 30-х pp. XI ст., коли до його складу було включено північну частину краю. У XII ст. така ж доля спіткала весь край (нетривалий час Закарпаття було під контролем галицько-волинських князів). Від цього часу правителі Угорщини почали титулуватися "князями русинів".

Закарпаття у складі Угорського королівства поділялося на адміністративно- територіальні одиниці – комітати (жупи), які очолювали ішпани (жупани) – намісники, яких призначав король.

Король щедро роздавав землі краю угорським дворянам, католицьким храмам і русинській знаті, яка мадяризувалася (переймала угорську мову, культуру і переходила в католицтво). Угорці-землевласники переселяли в новопридбані маєтки угорських селян, а русинів витісняли в гірські райони з неродючими ґрунтами. Місцеве населення було закріпачено, позбавлено будь-яких прав і свобод.

Незадоволені існуючими порядками, селяни-русини неодноразово піднімали повстання, зокрема у 1315 та 1320 pp. на Закарпатті повстання проти угорської влади. Селяни і міщани краю разом з угорцями брали участь у повстанні 1514 р., очолюваному Дьєрдем Дожем. Проте всі виступи були жорстоко придушені.

Поразка угорсько-чеської армії у битві з турками під Могачем у 1526 р. спричинила розподіл Угорщини між Туреччиною, Трансильванією та Австрією. Східну частину Закарпаття отримала Трансільванія, а західну – Австрія. Упродовж наступних десятиліть закарпатські землі стали ареною постійної боротьби, що завдавало краю великих втрат.

Буковина входила спочатку до складу Київської держави, а потім – Галицько-Волинської держави. Під час монгольської навали зв'язки цих земель із галицько-волинськими послабилися, що спричинило виникнення в першій половині XIV ст. у північній частині Буковини Шипинської землі, яка перебувала під управлінням Золотої Орди. У середині XIV ст. буковинські землі захопила Угорщина, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню в південну частину краю румунського населення з Трансильванії і Марморощини. Після проголошення незалежності Молдавського князівства (1359 р.) Буковина увійшла до її складу, де й перебувала до 1774 р. У складі

Молдавії Шипинська земля (її територія, в основному, збігається з сучасною Чернівецькою областю) зберігала до середини XV ст. свою автономію. Із втратою автономії зникла й назва, а ці землі були поділені на Чернівецький і Хотинський повіти і стали називатися Буковиною.

У 1514 р. Молдавія опинилася спочатку у васальній залежності від Османської імперії, а наприкінці XVI ст. стала її провінцією. Таким чином, Північна Буковина також потрапила під турецьке панування. У 1774 р. Буковину захопила Австрія.

У результаті монгольської навали більша частина південноруських земель опинилася в залежності від Золотої Орди. У 70-х pp. XIII ст. у Північному Причорномор'ї – від Дунаю до Дону – сформувався окремий Ногайський улус. На початку 60-х pp. XIV ст. межиріччя Дніпра й Нижнього Дунаю займали Кримська, Перекопська і Джамболунська орди. Поволі осідаючи в степовій частині Криму, чорноморські орди дедалі більше усамостійнювалися від Золотої Орди. Урешті-решт нащадок Чингізхана, Хаджі-Гірей, спираючись на прихильну до ідеї створення незалежної держави татарську знать, у 1428–1430 pp. утворив Кримське ханство. Згодом воно вийшло зі складу Золотої Орди і в 1455 р. проголосило свою незалежність. Проте незалежним Кримське ханство залишалося недовго й у 1478 р. було змушене визнати свою васальну залежність від Османської імперії, яка захопила чорноморське узбережжя Криму.

Пояснення: