Сохранились сведения о том, что в мае 1703 г. два шведских военных корабля зашли в устье невы. у армии ещё не было флота. солдаты преображенского полка на лодках подплыли к военным кораблям и захватили их. храбрецами командовали пётр 1 и ф.л. меншикова. по вашему мнению, почему после этого сражения была выбита медаль с надписью "небываемое бывает"?

Потому что при абсолютно неравных силах, не имея флота, на лодках русские моряки одержали победу,разгромив шведов,имеющих сильный флот и опыт сражений. Т.е .практически,такого просто не могло быть - тем не менее это небывалое событие свершилось.

Наиболее важным процессом в раннее Средневековье в социально-экономической сфере было становление феодальных отношений, стержнем которых явилось формирование феодальной собственности на землю. Это происходило двумя путями. Первый путь – через крестьянскую общину. Надел земли, которым владела крестьянская семья, переходил по наследству от отца к сыну (а с VI в. – и к дочери) и являлся их собственностью. Так постепенно оформлялся аллод – свобод-но отчуждаемая земельная собственность крестьян-общинников. Аллод ускорил имущественное расслоение в среде свободных крестьян: земли стали концентрироваться в руках общинной верхушки, которая уже выступает как часть класса феодалов. Таким образом, это был путь формирования вотчинно-аллодиальной формы феодальной собственности на землю, особенно характерный для германских племен.
Второй путь складывания феодальной земельной собственности и, следовательно, всей феодальной системы – практика земельных королем или другими крупными землевладельцами-феодалами своим приближенным. Сначала участок земли (бенефиции) давался вассалу только при условии несения службы и на время его службы, а сеньор сохранял верховные права на бенефиции. Постепенно права вассалов на им земли расширялись, поскольку сыновья многих вассалов продолжали служить сеньору своего отца. Кроме того, важны были и чисто психологические причины: характер отношений, складывающихся между сеньором и вассалом. Как свидетельствуют современники, вассалы, как правило, были верны и преданы своему господину.
Преданность ценилась дорого, и бенефиции все чаще становился почти полной собственностью вассалов, переходя от отца к сыну. Земля, которая передавалась по наследству, называлась лен, или феод, владелец феода – феодал, а вся система этих общественно-экономических отношений – феодализм.

Так, я повністю погоджуюся з наведеною характеристикою оскільки, Пилип Орлик  був людиною висококультурною, європейцем в повнім розумінні цього слова. Він належав до людей барокової доби, просякнутих глибокою релігійністю. Життя примушувало його до компромісів, але душа залишалася чесною і щирою, здатною до найбільших обмежень і самопосвяти.

Увагу Орлика займали  і богословські проблеми. Він був глибоко віруючою людиною, в неділю й на свята ходив до церкви, відвідував і католицькі богослужіння. Цікавився основоположними принципами християнської релігії, вів пошук шляхів об'єднання церков, вільної сполуки православних і католиків. У щоденнику залишилися записи його дискусій із православними священиками й католицьким духовенством.

Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню західноєвропейської коаліції, яка б до визволити Україну.

Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців — А. Войнаровським (небожем І. Мазепи), полковником Д. Горленком, генеральним писарем І. Максимовичем, генеральним суддею К. Довгополим, генеральними осавулами Г. Герциком та Ф. Мировичем — робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем.

Орлик активно листувався з монархами та іншими високими зверхниками цих держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття.

Объяснение: