Небольшая биографическая характеристика (15-20 предложений) ивана грозного

 

иван iv грозный (25 августа 1530, село коломенское под москвой - 18 марта 1584, москва), князь московский и всея руси (с 1533 года), первый царь (с 1547 года), сын великого князя василия iii и елены васильевны глинской.

иоа́нн iv васи́льевич  (прозвание  ива́н гро́зный;   25 августа  1530, село  коломенское[2]  под  москвой  —  18 марта  1584, москва) —  великий князь  московский  и всея  руси  с  1533, первый  царь  всея руси (с  1547) (кроме  1575—1576, когда «великим князем всея руси» номинально был  симеон бекбулатович).

старший сын великого князя московского  василия iii  и  елены глинской. по отцовской линии происходил из  московской ветвидинастии  рюриковичей, по материнской — от  мамая, считавшегося родоначальником литовских князей  глинских[3][4]. бабка по отцу,  софья палеолог  — из рода византийских императоров[5]. предание гласит, что в честь рождения иоанна была возведенацерковь вознесения  в  коломенском.

номинально стал правителем в 3 года. после  восстания в москве  1547 года правил с участием круга приближённых лиц,регентским  советом —  «избранной радой»[6]. при нём начался созыв  земских соборов, составлен  судебник 1550 года. проведены реформы военной службы, судебной системы и государственного , в том числе внедрены элементы на местном уровне (губная,  земская  и другие реформы). были покорены  казанское  и  астраханское  ханства, присоединены  западная cибирь,  область войска донского,  башкирия, земли  ногайской орды.

в  1560 году  избранная рада была , её главные деятели попали в опалу, и началось полностью самостоятельное правление царя. вторая половина правления ивана грозного была отмечена полосой неудач в  ливонской войне  и учреждениемопричнины, в ходе которой был нанесён удар старой родовой аристократии и укреплены позиции  поместного  дворянства. иван iv правил дольше всех стоявших во главе российского государства — 50 лет и 105 дней.

Феміні́зм (англ. feminism, від лат. femina «жінка») — низка політичних, суспільних рухів, ідеологій та теоретичних парадигм, які поділяють спільну мету: визначити, встановити і досягти політичної, економічної, культурної, особистої та соціальної рівності жінок та чоловіків[1][2]. Це включає боротьбу з насильством проти жінок, гендерними стереотипами, встановлення можливостей для жінок у сфері освіти та праці, рівні з можливостями чоловіків. Кінцевою метою фемінізму є усунення сексизму та подолання гендерної нерівності. Феміністкою (чи феміністом)[3][4] є людина, яка обстоює або підтримує рівні з чоловічими права людини для жінок.[5]

Феміністичні рухи виступали та продовжують виступати за права жінок, включно з виборчими, правом обіймати державні посади, працювати та отримувати справедливу[en] (рівну з чоловіками) платню (а також іншими трудовими правами[en]), володіти власністю, отримувати освіту, укладати договори, рівними правами у шлюбі, репродуктивними правами[en] (зокрема, правом планувати сім'ю та контролювати народжуваність) та декретною відпусткою. Фемінізм також займається сприянням фізичній недоторканості і цілісності жінок (наприклад, свободі від насильницького калічення геніталій, «вбивств честі», спалювання наречених, селективних абортів) та захистом жінок і дівчат від зґвалтувань, сексуальних домагань, насильства в сім та інших форм насильства проти жінок.[6]

Феміністичні кампанії вважаються головною рушійною силою великих історичних соціальних змін для захисту прав жінок та подолання гендерної нерівності і дискримінації за статтю, особливо в західній цивілізації, де на їх рахунок майже повсюдно відносять досягнення виборчого права для жінок, гендерної нейтральності в англійській мові[en], репродуктивних прав[en] для жінок (включаючи доступ до протизаплідних засобів і абортів[en]), і право укладати контракти і володіти майном[7]. 

Феміністична теорія, що виникла з феміністичного руху, прагне зрозуміти природу гендерної нерівності шляхом вивчення соціальних ролей жінок і чоловіків та пережитого жінками досвіду; її відгалуження у різних областях знань, від феміністичної філософії до теорії права покликані вплинути на соціальне конструювання гендеру.[8][9]

Упродовж років розвинулись численні феміністичні рухи та ідеології, що репрезентують різні точки зору та цілі. Деякі форми фемінізму, наприклад, критикувались за те, що розглядали тільки білих представниць середнього класу, котрі закінчили коледж. Це призвело до появи етнічно специфічних або мультикультурних форм фемінізму, включаючи чорний та інтерсекційний фемінізм[10].

Хоча феміністична правозахисна діяльність була і є здебільшого зосереджена на жіночих правах, деякі феміністки, зокрема белл гукс[en][11], Кессі Джей, Кеті Янґ тощо, ратують за включення чоловічого звільнення та представників руху за права чоловіків до кола її цілей, вважаючи, що чоловіки також страждають від традиційних соціальних чи гендерних ролей, стереотипів та упередженостей і залучення їх до обговорення загальних соціальних проблем піде на користь

Перші політичні партії, які утворені і діяли на території Наддніпрянської України, що перебувала під владою Російської імперії були:

1. Революційна українська партія /РУП/.

Виникла в 1900 р. в м. Харкові. Лідери-студенти: Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов.

Мета: самостійна соціалістична Україна.

З 1903 р. РУП офіційно відмовилась від програмового завдання – самостійності України, віддавши перевагу соціалістичним, соціально - економічним вимогам та боротьбі за автономію України в складі Російської федерації.

В 1904 р. – частина членів РУП приєдналась до Російської соціал-демократичної робітничої партії /РСДРП/ як крайова організація під назвою Українська соціал-демократична спілка /УСДС/ [Скоропис-Йолтуховський, Ткаченко, Мазуренко].

В 1905 р. – на ІІ з'їзді РУП була перейменована в Українську соціал-демократичну робітничу партію /УСДРП/.

2. Українська соціалістична партія /УСП/.

Виникла в 1900 р.

Лідери: Б. Ярошевський, М. Меленевський,- українці польської культури. Створена на взірець Польської соціалістичної партії /ПСП/.

Програмні засади: практично не було розбіжності з РУП, тому на деякий час УСП (червень - грудень 1903 р.) навіть об'єднувалась з РУП.

В 1904 р. – більшість членів УСП вступила в ПСП.

3. Українська народна (національна) партія /УНП/.

Оформилась в 1902 р. як виразно націоналістична опозиція РУП.

Лідери: М. Міхновський, О. Макаренко.

Мета: "єдина, нероздільна, самостійна, демократична Україна".

Головний програмний документ : "10 заповідей члена УНП".

4. Українська демократична партія /УДП/.

Виникла в 1904 р.

Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, І. Стешенко, - молодші члени громади та Всеукраїнської Загальної Організації.

Мета: ліквідація російського абсолютизму, побудова конституційного ладу, автономія України, широкі демократичні перетворення.

В кінці 1904 р. в УДП стався розкол, група лівих діячів проголосила створення Української радикальної партії /УРП/, оскільки їх не задовольняло обмеження лише національно тницькою діяльністю УДП.

5. Українська радикальна партія /УРП/.

Виникла в кінці 1904 р.

Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, Ф. Матушевський.

Мета: соціалістичне перетворення майбутньої України та федеративні відносини з Росією.

Наприкінці 1905 р. після кількамісячного самостійного існування УРП об'єдналась з УДП, утворивши Українську демократично-радикальну партію /УДРП/.

6. Українська демократично-радикальна партія /УДРП/.

Виникла в кінці 1905 р. Проіснувала до 1908 р., до заснування на її базі непартійного Товариства українських поступовців /ТУП/.

Мета: ліберальні перетворення, знищення експлуатації людини людиною, соціалістичний лад, автономія всім націям на їх території, створення т". Брала участь у виданнях практично всіх україномовних часописів.

7. Українська соціал-демократична робітнича партія /УСДРП/.

Виникла в грудні 1905 р. шляхом перейменування РУП.

Лідери: С. Петлюра, В. Винниченко, Д. Донцов, М. Порш, А. Жук.

В основу програми УСДРП лягла Ерфрутська програма німецьких соціал-демократів 1891 р.: право кожної нації на культурне і політичне самовизначення; широке самоврядування. Були намагання об'єднати партію з РСДРП, але через теоретичні розбіжності цього не сталося.

8. Українська партія соціалістів-революціонерів /УПСР/.

Зародилась в 1903/1904 рр., коли з'явились перші гуртки українських есерів, які на початку 1906 р. об'єднались в УПСР. Але невдовзі партія була розгромлена, її формування завершилося у квітні 1917 р. на установчому з'їзді. На осінь 1917 р. наймасовіша партія – налічувала 75 тис. чол. УПСР опиралась на селянство та національну інтелігенцію.

Лідери: М. Ковалевський, П. Христюк, М. Грушевський.

Мета: "пристосувати соціалістичні ідеї до конкретних форм життя української демократії". Особливий наголос на аграрні перетворення, що забезпечило значний вплив в українському селі. Автономія України.

9. Українська партія соціалістів-федералістів /УПСФ/.

З 1907 р. по 1917 р. Українська демократично-радикальна партія, будучи складовою частиною ТУП, вела в основному культурологічну роботу. В червні 1917 р. на конференції УДРП перейменована в УПСФ.

Лідери: С. Єфремов, Д. Дорошенко, Ф. Матушевський, А. Ніковський.

Мета: соціалізм і федерація.

10. Українська демократично-хліборобська партія /УДХП/

ОТМЕТЬ КАК ЛУЧШЕЕ ДЛЯ МЕНЯ ЭТО ВАЖНО)))