Какая религия была у жителей двуречья

Христианская религия

Главным зрелищем, собиравшим народ в цирк, были скачки на колесницах (кроме них упоминаются и бега, и бои атлетов, и бои зверей, и упражнения на верховых лошадях). Первоначально эти бега были составной частью религиозно-политических торжеств, сопровождавших возвращение войска из похода, что сказывается, в виде пережитка, на той pompa, которою вводились состязания колесниц. Pompa эта носила характер триумфа, с религиозной подкладкой. Она торжественно шла с Капитолия по форуму и скотному рынку и входила в южные ворота цирка. Во главе шёл или ехал (если это был претор или консул) магистрат, дававший игры, в триумфальной одежде (шитая золотом тога и туника, украшенная вышитыми на ней пальмами), держа в руке скипетр, украшенный орлом; сзади него стоял или шёл венчавший его золотым дубовым венцом общественный раб. Впереди гремела музыка, магистрата окружали его дети, друзья и клиенты. За ним везли и несли статуи богов, впоследствии — и обожествленных императоров, начиная с Юлия Цезаря. После этого вводного акта, очень длинного и очень педантичного, начинались игры.

Открывались одновременно ворота и обыкновенно 4, иногда больше (6, 8, 12, смотря по количеству партий и колесниц каждой партии) колесниц, парою или чаще четверкою, вылетали на арену. Бег начинался направо от меты и кончался у места на противоположной стороне, отмеченного белой линией, после семикратного оббегания spina. Число заездов не всегда было одинаково: начиналось с 10 или 12, но чем дальше, тем более число их увеличивалось, и в императорское время доходило до 24 пли даже 36, что заполняло весь день с утра до вечера. Каждая скачка длилась не более четверти часа. Во время скачки возницы употребляли всевозможные средства, чтобы добыть первый приз, — средства, поведшие к выработке особого технического скакового жаргона, на котором написаны надписи в честь или память возниц.

. . . . . Книга в Середньовіччі. . . . .

У середні віки книги вважалися рідкістю. Це пояснювалося як тим, що кожна книга була оригінальним рукописним твором, так і незначною кількістю грамотних людей. Зростання грамотності і поширення паперу зумовило збільшення попиту на книги і їх здешевлення. З'явилися майстерні з переписування книг. У XIV-XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. Щоб задовольнити зростаючий попит, потрібно було придумати новий б виготовлення книг. На початку XV ст. в Європі з'явилися перші книги, виготовлені за до відбитків вирізаних на дощечках текстів. Проте такий б був трудомістким і не відповідав потребам часу, до того ж переписувачі працювали швидше, ніж виготовлявся макет такої друкованої книги. Близько 1445 р. німецький ремісник Йоганн Ґупгенберг (1399-1468) винайшов б книгодрукування, що його використовують і донині. З металевих кубиків із випуклими дзеркальними відбитками букв—літер—у спеціальних рамках набирається текст сторінки, яка потім за до пресу друкується. Цей винахід докорінно змінив систему передачі інформації: усну форму замінило друковане слово.

.Культура читання в Середні віки.

Якою була культура читання у середні віки? Чи робили середньовічні читачі процес читання більш зручним? Звісно, що робили! Одним із таких в було використання закладок, які сьогодні ми зустрічаємо в манускриптах, що зберігаються в різних бібліотеках та музеях світу.

Середньовічні закладки були різних типів. Були статичні, що один раз кріпилися до сторінки та ніколи не знімалися, і залишаються на місці по сьогоднішній день. Такі закладки могли робитися найрізноманітнішими

Наприклад, читач міг зрізати край пергаменту сторінки і протягнути смужку через невеликий отвір. Тоді надрізаний аркуш виступав назовні та слугував закладкою. Такий б, звісно, псував аркуш манускрипту, тому до нього вдавалися не надто часто.

Більш поширеними були закладки з клаптика пергаменту, що приклеювався до сторінки . Інколи на такій закладці навіть робили помітку, наприклад, літера «В» позначала Хрещення.

Зберігаються в бібліотеках й манускрипти із шкіряними закладками. Інколи на кінці таких закладок містилися ще й закінчення у формі кульок зі шкіри. Такі закладки, для кращого кріплення, приклеювалися до аркуша з обох боків.

Статичні закладки позначали місця, до яких зверталися регулярно. Наприклад, у книзі пісень позначали ті, що досить часто співалися під час мес. У молитовнику могли позначати молитви, що читалися найчастіше.

Проте сьогодні, гортаючи середньовічні манускрипти, дослідники натрапляють і на інші типи закладок, зокрема й на динамічні. Це можуть бути схожі до сьогоднішніх, закладки-стрічки. Щоправда, їх могли робити й зі шкіри у вигляді шнурків, що надійно кріпилися до книги. Деякі закладки такого типу мали відразу декілька шнурочків. Таким чином читач міг позначати декілька місць, що його зацікавили.

Проте знали середньовічні читачі й більш «розумні» закладки . Такі закладки не лише вказували на сторінку, де читач призупинив читання, а й позначали стовпець та рядок. До шнурочка кріпився диск із пергаменту, що також був рухомим. Рухаючи його, була можливість позначити рядок. Позначки на диску вказували на стовпець. Досить просто та зручно!