Ничтожный человек стремится к выгоде, а благородный к

ничтожный человек стремится к выгоде, а благородный к справедливости.

конфуций

Новое народничество, или неонародничество, восприняло от прежнего представление об особом, русском пути к социализму. Вместе с тем его идеологи уже пытались обосновать возможность совмещения «крестьянского социализма» с «городским социализмом», движения за социализацию земли — с рабочим движением, направленным против капиталистической эксплуатации. Неонародники, в отличие от марксистов, рассматривали крестьянство, пролетариат и трудовую интеллигенцию как триединый рабочий класс.

Наиболее массовую партию народнического направления представляли эсеры. Они объявили своей целью «стремление революционным путём круто поворотить развитие нашей земледельческой страны на путь развития трудового, а не буржуазного хозяйства, общественной, а не частной собственности», девизом — лозунг «В борьбе обретёшь ты право своё!».

В отличие от социалистов-народников, марксисты (социал-демократы) утверждали, что в России, ставшей на путь капиталистического развития, человеком будущего является фабрично-заводской рабочий. Свои надежды на преобразование страны в ходе буржуазной революции и на дальнейший переход к социализму они связывали с рабочим движением. В рабочем классе они видели гегемона (вождя) не только социалистической, но и буржуазной революции в России, а в социал-демократической партии — руководителя и организатора пролетарских масс.

Объяснение:

Відповідь:

Наступна спроба періодизувати український історичний процес була здійснена взимку 1936/1937 у новоутвореному Інституті історії України АН УРСР. Невеликий колектив інституту одразу приступив до підготовки та публікації «Нарисів з історії України», побудованих за хронологічним принципом. Були визначені 17 випусків, перший з яких опубліковано уже 1937: «Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII ст.» (К.Гуслистий, Ф.Ястребов). План випуску «Нарисів…» був відкорегований 1938 згідно зі структурою «Історії ВКП(б)». Перед війною встигли побачити світ тільки перші випуски, не пов'язані за періодизацією з нормативним коротким курсом. Зокрема, 1939 з'явився випуск 2-й «Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XIV ст. по 1569 р.)» К.Гуслистого, випуск 4-й «Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654)» М.Петровського і випуск 8-й «Україна в першій половині XIX ст.» Ф.Ястребова. 1941 К.Гуслистий надрукував випуск 3-й «Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII ст.» Тоді ж з'явився сигнальний примірник випуск 6-го О.Оглоблина «Україна в кінці XVII — першій чверті XVIII ст.» Уже під час війни, 1944, Ф.Лось надрукував вип. 11-й «Україна в роки столипінської реакції». 1951 поза рамками вже призабутого видавничого проекту «Нарисів…» вийшла у світ книга М.Супруненка «Україна в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни (1918—1920)». За опублікованими випусками можна встановити хронологію неопублікованих: випуск 5-й — з 1655 до кінця 17 ст., випуск 7-й — з 2-ї чверті до кінця 18 ст., випуск 9-й — 2-га пол. 19 ст., випуск 10-й — 1900—07.

Пояснення: