Неизбежно ли религиозные разногласия должны были вызвать в тот период войны. 16 век. свой ответ аргоментируйте

130 лет между 1559 и 1689 гг. стали для Европы периодом анархии, гражданских войн и восстаний. У каждого бунта был свой особый характер и свои цели. Единственным общим знаменателем, проявляющимся снова и снова, была протестантско-католическая религиозная борьба. Лютер вызвал к жизни идеологическое противостояние в 1517 г., но с еще большей интенсивностью оно распространилось с прекращением династических войн между Габсбургами и Валуа в 1559 г.Гражданская война во Франции 1562–1598 гг., восстание в Нидерландах против Филиппа II, шотландский бунт против Марии Стюарт, испанская атака Англии в 1588 г., Тридцатилетняя война в Германии в 1618–1648 гг., пуританская революция 1640–1660 гг. и Славная революция в Англии в 1688–1689 гг. — все это религиозные конфликты, хотя, безусловно, одновременно вызванные и другими причинами. Это был век еретиков и мучеников, псалмопевцев с оружием в руках. Наиболее воинственными еретиками были сподвижники Джона Кальвина и святого Игнатия Лойолы. Между 1559 и 1689 гг. кальвинисты установили контроль над Шотландией и северными провинциями Нидерландов, быстро распространили свою власть на Англию и попытались выйти за ее пределы во Францию, Германию, Польшу и Венгрию. Католики, вновь набравшие силу в середине XVI в., до конца XVII в. стремились восстановить единство христианской церкви. Во Франции, Фландрии, Австрии и Богемии им в конце концов удалось потеснить протестантизм. Обеим сторонам этого противостояния пришлось привлечь в свои ряды многих высокопоставленных и облеченных властью людей. Вскоре религиозное рвение угасло. Но к тому времени, как идеологическое противостояние постепенно сошло на нет, оно успело наложить свой отпечаток на практически все стороны европейской жизни: на концепцию независимости и толерантности, на политику партий, на ведение дел, на социальную структуру, науку, философию и искусство. Последние религиозные разногласия были улажены во время Славной революции.В период с 1559 по 1689 г. европейцы, несомненно, были полностью вовлечены в водоворот религиозных событий. Фанатиков было не так много, и постоянные восстания и бунты уравновешивались общим стремлением восстановить порядок.Эра, начавшаяся правлением Филиппа II в Испании и завершившаяся царствованием Людовика XIV во Франции, и носит название эпохи абсолютизма. Впрочем, этот термин не может быть применен к Англии или Голландии, которые отказались изменить свой привычный средневековый уклад конституционального выборного правительства и в течение XVI–XVII вв. внедрили новую концепцию гражданской свободы и публичного представительства.В экономике 1559–1689 гг. мы можем наблюдать так называемую революцию цен. Доктрина меркантилизма, новая формула экономического планирования, внедренная на государственном уровне, стала широко популярна. Впрочем, многие бизнесмены, например в Голландии, были антимеркантилистами. Голландский коммерческий капитализм как раз достиг своего расцвета в эти годы, и Амстердам стал ведущим торговым и финансовым центром Европы.Ни одно из достижений XVII в. не затмевает сегодня интеллектуальную революцию в математике, астрономии и физике, совершенную Галилеем, Декартом и Ньютоном. Если говорить об искусстве, это была эра барокко — нового пышного стиля в живописи, скульптуре и архитектуре.В это же время в Англии, Испании и Франции свой золотой век переживает театр: театралы восхищаются пьесами Шекспира, Лопе де Вега и Мольера. Таким образом, общество, которое мы будем рассматривать далее, было чрезвычайно богато духовно.Период с 1559 по 1689 г. показал все расширяющуюся пропасть между Западной и Восточной Европой. Капитализм Западной Европы процветал, тогда как аграрная Восточная Европа находилась в состоянии стагнации. Ведущие страны Западной Европы — Испания, Франция, Англия и новая Голландская республика — представляли собой развитые национальные государства, в то время как страны Восточной Европы — Священная Римская империя,

На початку XX ст. Галичиною зацікавився іноземний капітал, а надто найприбутковішими галузями промисловості краю – нафтодобувною та лісообробною. Від кінця XIX ст. поступово зростала і обробна промисловість. В основному це були філії великих австрійських, німецьких, італійських монополій, таких як "Сіменс", ФІАТ та ін.   І все ж, попри позитивні зрушення в розвитку промисловості, західноукраїнські землі залишалися найменш розвиненими регіонами Австро-Угорщини. Безробіття, злидні змушували людей емігрувати. Лише за перше десятиліття XX ст. з Галичини виїхали 224 тис. осіб.

Объяснение:

Глава Міністерства закордонних справ (МЗС) України в середині квітня поставив питання руба перед керівниками НАТО. Павло Клімкін в жорсткій формі заявив: "Якщо Україна не отримає гарантій від альянсу, то ми будемо змушені шукати інші варіанти". Довгі роки українські політики, ЗМІ та грантові організації вели активну пропагандистську кампанію, представляючи НАТО як єдино можливий варіант військово-політичного союзу. Тепер же, поки ні генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг, ані перші особи США і Великобританії ще нічого не відповіли на ультимативну вимогу міністра закордонних справ України, є час розібратися, які ще існують організації військово-політичного типу. І в які з них Україна могла б вступити.

А у нас ЕКОВАС

Якби Павло Клімкін перейнявся питанням трохи раніше, можна було б розглядати участь України в Західноєвропейському союзі. ЗЄС – військово-політична організація, що існувала з 1954 по 2011 роки і відображала прагнення країн ЄС діяти у військово-політичній сфері в автономному режимі від США і НАТО. Маастрихтський договір ("Договір про Європейський Союз") 1992 року, що поклав початок ЄС, поклав вирішення військових завдань саме на Західноєвропейський союз. А підписана членами ЄС у 1992 році Петерсбергська декларація передбачала проведення самостійних військових операцій (без США і Канади), створення центру обробки даних космічної розвідки і формування власних військових підрозділів:

- "Єврокорпусу" - Об'єднаного армійського корпусу;

- "Еврофора" - оперативного з'єднання сухопутних військ;

- "Євроморфора" - оперативного з'єднання військово-морських сил.

Однак на цих рішучих кроках активізація ЗЄС і завершилася. На саміті Європейської ради в Кельні в 1999 році функції Західно-європейського союзу були передані ЄС. Тобто, по суті кажучи, військово-політичний блок припинив свою фактичну діяльність, хоча формально існував до 2011 року. І раптом у березні 2015 року з боку перших осіб Євросоюзу зазвучали несподівані заяви. Глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер 8 березня заявив, що Європейському Союзу пора створити власну армію як інструмент, щоб відстоювати інтереси Європи в світі. "Спільна європейська армія показала світу, що між країнами-членами ЄС ніколи більше не буде війни. Така армія до б нам провадити загальну зовнішню політику та політику безпеки... Армія ЄС потрібна не для того, щоб задіяти її відразу, а щоб натякнути Росії, що ми серйозно ставимося до захисту цінностей Європейського союзу", - заявив Юнкер в інтерв'ю Welt am Sonntag (ФРН). Нагадаємо, що положеннями Північноатлантичного альянсу закріплений принцип "колективної безпеки". Жан-Клод Юнкер постарався максимально тактовно пояснити, що, на його думку, війська НАТО не можуть впоратися з цим завданням з об'єктивних причин. Слова голови Єврокомісії можна розшифрувати в тому сенсі, що політична і економічна еліта ЄС незадоволена роботою НАТО, а також націлена підвищити свій вплив, як у Європі, так і в усьому світі. Та, власне, про спроби відновити престиж Юнкер сказав відкритим текстом. "Європа останнім часом неабияк втратила престиж, – вважає Жан-Клод Юнкер. – Навіть у зовнішній політиці нас перестають приймати всерйоз". Його ініціатива збігається з думкою міністра оборони ФРН Урсули фон дер Ляйєн. "За таким переплетенням армій з перспективою коли-небудь мати (загальну) європейську армію, на мою думку, майбутнє", – заявила міністр фон дер Ляйєн в інтерв'ю радіостанції Deutschlandfunk (ФРН). Тому є ймовірність, що "холодна війна 2.0" стане стимулом для реанімації військово-політичного блоку ЗЄС, або для його реінкарнації під іншою назвою. Але це все побажання на майбутнє, бо перехід від слів до справи вимагає часу, не кажучи вже про політичну волю.

Объяснение: