Основной рричиной японской войны является

Причины русско-японской войны 1904-1905 гг.: 1). Стремительное усиление России на Дальнем Востоке (в 1898 г. была построена КВЖД в Маньчжурии, в 1903 - сквозная Транссибирская магистраль до Владивостока, на Ляодуньском полуострове Россия построила военно-морские базы. Укрепились позиции России в Корее) обеспокоило Японию, США и Англию. Они стали подталкивать Японию к началу войны против России с целью ограничить ее влияние в регионе; 2). Царское правительство стремилось к войне с, казалось, слабой и далекой страной - нужна была "маленькая победоноснаяя война", - полагал В.К. Плеве и другие; 3). Требовалось укрепление позиции России на международной арене; 4). Стремление правительства России отвлечь народ от революционных настроений. Главным итогом войны стало то, что, вопреки надеждам на то, что "победоносная война" отсрочит революцию, она, по мнению С.Ю. Витте, приблизила ее "на десятки лет".

Самым важным и даже наиболее существенным явлением внутренней истории Рима в V u IV вв. была борьба патрициев с плебеями. Эта борьба тянулась очень долго и отличалась большим упорством с обеих сторон. После отмены царской власти положение плебса в Риме ухудшилось, потому что вся власть в государстве попала в руки патрицианских родов, а они пользовались ею исключительно в своих интересах. Все выгоды доставались патрициям, все невыгоды падали на долю плебеев. Когда Рим приобретал приращения к своей государственной земле (ager publicus), пользование отдельными её участками предоставлялось на правах бесплатной оккупации одним патрициям, а между тем, плебеи, участвовавшие в войнах и платившие налоги, как раз доводились этими войнами и налогами, наоборот, до настоящего разорения. Подобно тому, как это было в Аттике перед реформою Солона, простолюдины находились очень часто в неоплатных долгах у знати, причем долговое право и в Риме было крайне жестоко. Должник отдавал в залог не только свое имущество, но и тело: кредитор имел право заковать его в цепи или запереть в тюрьму, заставить на себя работать и даже подвергать наказаниям. Плебеи не хотели переносить таких несправедливостей и стали добиваться лучшего положения в государстве, каждый раз, однако, встречая сильное сопротивление со стороны патрициев. Одним словом, в Риме повторялась в новой форме такая же борьба аристократии и демократии, какая была в Греции. Но у римлян эта сословная борьба приняла иной характер, чем у греков. Здесь именно не было ни народных восстаний, ни установления тирании, и борьба шла на законной почве, потому что в самом же начале плебеям удалось организовать свои силы для мирного пользования политическими правами в народных собраниях и получить в лице своих собственных должностных лиц, трибунов, могущественных защитников своих интересов против злоупотреблений патрицианских властей. Начало организации плебса под предводительством собственных трибунов относится к середине второго десятилетия после изгнания царей.

ответ:Зовнішня політика Внутрішня політика

соціально-економічна культурно тницька

1. Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні зносини з багатьма європейськими монархами, приймав у Батурині іноземних послів. 2. Відновив торговельні зв'язки Гетьманщини з іншими країнами (Річ Посполита, Пруссія, Швеція, Кримське ханство, Туреччина), перервані за часів Руїни. 3. 1705 р. Установив таємні зв'язки зі ставлеником Швеції – польським королем Станіславом Ліщинським, а пізніше зі шведським королем Карлом XII. 4. 1708 р. Уклав україно-шведську антиросійську угоду про воєнний союз та україно-польську угоду про входження Гетьманщини у формі «князівства Руського» до складу Речі Посполитої як третього суб'єкта. 5. 1709 р. Уклав новий україно-шведський договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією. 1. Прагнув створити в Україні станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Ідеал державного устрою вбачав у Речі Посполитій. 2. Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства з коза­цької старшини, наділяючи її значними землеволодіннями, новими правами і привілеями. 3. Надав охоронні грамоти містам, підтвер­див спеціальним універсалом права Київ­ської митрополії та окремих монастирів. 4. Узаконив універсалом від 28 листопада 1701 р. панщину для селян у розмірі двох днів на тиждень. Силою придушував се­лянські протести. 5. Намагався за до зв'язків з царем і московськими можновладцями зберегти права і привілеї Гетьманщини. 6. Уважав за доцільне дотримуватися курсу показного вірнопідданства Москві, що спричинило великі людські втрати, виснаження економіки Гетьманщини і зростання невдоволення населення. 7. Політичні та організаційні прорахунки гетьмана позбавили його опори серед козаків і селянства у критичний період боротьби за майбутнє України і прирекли її на поразку. 1. Постійно піклувався станом освіти, науки, мистецтва і релігії. 2. Добився від царської влади надання у 1701 р. Києво-Могилянській колегії статусу академії. 3. Здобув славу опікуна і захи­сника православної церкви. Надавав великі кошти на будівництво і відновлення це­рков і монастирів – на його кошти було збудова­но 12 і реставровано 20 храмів. 4. Видав власним коштом Євангеліє арабською мовою. Подарував коштовну срібну чашу церкві Святого Гробу Господнього в Єрусалимі. Обдарував чимало українських церков іконами, книгами, дзвонами і цінними речами. 5. Покровительствував літературі. Підтримував творчість І. Максимовича, Ф. Прокоповича, Д. Туптала, С. Яворського. Автор низки віршів: «Дума», «Пісня», «Псалми» та ін. 6. Направляв навчатися за кордон дітей козацької старшини

Объяснение: