Начало книгопечатания в европе когда появилось
Ответы
Період з кінця XIV до початку XVI ст. - час боротьби за збереження культурної самобутності України, подальшого формування українського народу. Чужоземне пригноблення та постійні напади турків і татар не сприяли розвиткові української культури.
Україна мала тісні зв'язки з культурами російського, білоруського, болгарського і сербського народів. Наприкінці XV ст. великий вплив на їх розвиток спричинило виникнення у Кракові та Чорногорії східнослов'янського друкування кирилицею.
У 1491 р. у Краківській друкарні було надруковано "Октоїх", "Часослов", а в 1495 р. у Чорногорії - "Псалтир". Ці книги поширилися в Україні. На початку XVI ст. видавничу діяльність розпочав білоруський учений-гуманіст Франциск Скорина. Протягом 1517-1518 рр. у Празі кирилицею він видав кілька частин Біблії, а в 1525 р. у Вільно - "Апостол". У 1577 р. князь К. Острозький заснував друкарню в Острозі.
У XV ст. в Україні в царині освіти ще зберігалися давні традиції. Початкові школи існували при великих церквах і монастирях у містах, а також у деяких садибах магнатів. Вчителями в основному були дяки, які навчали читати, писати та церковного співу.
Вихідці з України навчалися в багатьох європейських університетах, зокрема в Болонському, Краківському та Празькому. У Сорбонні імена студентів-українців, а також бакалаврів і магістрів зустрічаються вже у другій половині XIV ст., а в середині XV ст. Сорбонна мала кількох докторів-українців. Ті, хто здобув освіту за кордоном, повернувшись в Україну, поширювали тут передові ідеї гуманізму, зокрема вчення Яна Гуса. Дехто залишався працювати на чужині.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. у Європі знали про наукову роботу Юрія Дрогобича (Котермака) у Болонському університеті, Павла Русина - в Краківському. У 1481 р. Юрій Дрогобич був обраний ректором Болонського університету. Він написав низку наукових праць з філософії, медицини, астрономії.
Кінець XIV ст. позначений змінами, що відбуваються й у народній творчості. Обрядова поезія істотно звільняється від культових елементів. Український народ створює прислів'я, приказки, казки, легенди. Починаючи з XV ст. зароджується епічна поезія - українські пісні й думи. Виконували їх народні співці - кобзарі. В основному ці твори відбивали історичну тематику, прославляли героїв. Найвідомішою є "Дума про козака Голоту".
В Україні й далі розвивається літописання. Цікаві історичні відомості містилися в "Короткому Київському літописі", датованому ХІV - ХV ст., а також у так званих литовських літописах. Поширення дістали й церковно-літературні твори: послання, житія святих. Особливо багато таких описів з'явилося в Києво-Печерській лаврі.
Поряд із церковною розвивалася й світська література, зокрема збірник "Ізмарагд" на морально-побутові теми, збірник повістей "Александрія" про Олександра Македонського, повісті про Троянську війну.
З'являються нові елементи в архітектурі. Будуються муровані замки з вежами, ровами, мостами (у Луцьку, Кременці, Хотині). Під впливом західної архітектури почали споруджувати безбанні храми. Було збудовано багато монастирів: Києво-Печерський, Дерманський, Унівський, Троїцький. Головними замовниками стають шляхта, міські та сільські громади, чиї естетичні вподобання впливали на архітектуру.
До найкращих зразків живопису цього періоду належать сюжети-композиції "Різдво Христове" і "Успіння Богородиці" у Кирилівській церкві в Києві (XIV ст.), малювання Онуфріївської церкви в селі Лаврове (XII ст.) і Вірменського собору у Львові (ХІV - ХV ст.). Дістали поширення ікони, намальовані на дошках. Серед іконописців вирізняється Петро Ратенський, який намалював ікону "Богородиця" у Володимиро-Волинському соборі й Петрівську ікону в Успенському соборі в Москві.
Подальшого розвитку набули також хоровий спів, танцювальні жанри інструментальної музики (гопак, козачок), музичний і танцювальний фольклор, гра на бандурі.
У цей період тривають формування й розвиток української народності. Питання про створення української народності складне й досі остаточно в історичній науці не вирішене.
Найпоширеніші три концепції: за першою частина російських істориків, виправдовуючи політику русифікації, яку здійснював царат, доводили, що впродовж усієї історії існувала і розвивалася лише одна великоруська народність, а української і білоруської народностей не було й немає, що вони є "відгалуженнями російського народу". Тим самим заперечувалося право цих народів на вільний національний розвиток.
Объяснение:
до н.э
753 Основание Рима
509 Создание Римской республики
443 г. до н. э. – избрание Перикла первым стратегом (главнокомандующим). Во главе государства Перикл находился с 443 по 429 г. до н. э. (кроме 43 г.). Осуществил дальнейшую демократизацию афинского государственного строя (отмена имущественного ценза и замена голосования жеребьевкой при избрании большинства должностных лиц, введение оплаты должностным лицам, создание специального фонда для раздачи малоимущим гражданам денег на посещение театра, создание военно-земледельческих поселений на территории подчиненных или союзных государств). Строительство Парфенона, Пропи-лей, Одеона. Расширение и укрепление афинской морской державы.
390-3 87 гг. до н. э. – нашествие галлов на Рим; захват и пожар Рима.
338 г. до н. э. – битва при Херонее (разгром македонской армией царя Филиппа II союзных войск Афин и Беотии). Установление гегемонии Македонии в Греции.
334–325 гг. до н. э. – поход македонского войска во главе с Александром Македонским на Восток. Создание державы Александра Македонского. 280 г. до н. э. – начало войны римлян с эпир-ским царем Пирром.
Середина III в. до н. э. – установление римского господства над Италией.
264–241 гг. до н. э. – первая война Рима с Карфагеном (Первая Пуническая война) за господство в Средиземноморье. Завершилась победой Рима и утверждением римского господства в Сицилии.
218–201 гг. до н. э. – вторая война Рима сКарфагеном Вторая Пуническая война). Установление римского господства во всем Средиземноморье.
168 г. до н. э. – битва при Пидне между римским и македонским войсками. Уничтожение Македонского царства.
146 г. до н. э. – разрушение римлянами Коринфа и подчинение Греции.
146 г. до н. э. – разрушение Римом Карфагена в ходе Третьей Пунической войны (149–146 гг. до н. э.).
133 г. до н. э. – земельный закон Тиберия Гракха в Риме ограничение пользования государственной землей, изъятие излишков за особое вознаграждение и передача бедным гражданам небольшими участками без права продажи). Цель реформы: приостановить разорение римского крестьянства социальной и военной основы римского государства).
123–122 гг. до н. э. – трибунат Гая Гракха. Восстановление аграрного законодательства Тиберия Гракха, возобновление деятельности аграрной комиссии; проведение демократических реформ. Гай Гракх предложил закон о предоставлении италийским союзникам прав римского гражданства.
74–71 гг. до н. э. – восстание рабов под руководством Спартака.
59 г. до н. э. – избрание Гая Юлия Цезаря консулом.
58–56 гг. до н. э. – завоевание Гаем Юлием Цезарем Галлии.
49–31 гг. до н. э. – гражданские войны в Римском государстве.
49–44 г. до н. э. – диктатура Гая Юлия Цезаря в Риме годы жизни Цезаря – 100-44 гг. до н. э.). Обладал полномочиями пожизненного диктатора, цензора, консульской властью, постоянной властью трибуна, главы римской религии, префекта нравов и др. Сохранил римские республиканские формы правления.
45 г. до н. э. – реформа календаря, проведенная Гаем Юлием Цезарем.
31 г. до н. э. – битва у мыса Акции во время гражданской войны в Риме. Результатом поражения флота Антония и египетской царицы Клеопатры явилось установление безраздельного господства Октавиана и провозглашение Римской империи.
30 г. до н. э. – 14 г. н. э. – правление Октавиана Августа в Риме принципат Августа). Формальное сохранение некоторых республиканских учреждений при сосредоточении всей власти в руках принцепса.
30 г. до н. э. – завоевание Римом Египта и превращение его в римскую провинцию.
I в. н. э. – возникновение христианства.
54–68 гг. н. э. – правление римского императора Нерона. Проводил политику репрессий и конфискаций, сжег большую часть Рима, преследовал христиан. Покончил жизнь самоубийством.
79 г. н. э. – извержение вулкана Везувий, уничтожение городов Помпеи, Геркуланума и Стабии.
98-117 гг. н. э. – правление римского императора Траяна. Максимальное расширение границ Римской империи в результате завоевательных войн (завоеваны Дакия, Аравия, Великая Армения, Двуречье).
284–305 гг. н. э. – правление римского императора Диоклетиана. Установление режима неограниченной монархии – домината. Исчезновение старых республиканских учреждений, сосредоточение управления империей в руках нескольких основных ведомств. Проведение реформ по стабилизации положения империи. Усиление преследования христиан.
306–337 гг. н. э. – правление римского императора Константина Великого. 3авершение формирования режима домината, усиление императорской власти.
313 г. н. э. – указ римского императора Константина о предоставлении гражданам империи свободы вероисповедания. Христианство становится «дозволенной религией».
330 г. н. э. – перенесение столицы Римской империи в Константинополь (совр. Стамбул).
395 г. н. э. – разделение Римской империи на 3ападную Римскую империю и Восточную Римскую империю.
410 г. н. э. – взятие Рима вестготами во главе с Аларихом.
455 г. н. э. – взятие Рима вандалами.
476 г. н. э. – падение 3ападной Римской империи. Конец Древнего мира и начало Средневековья
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Популярные вопросы в разделе
Глава православной византийской церкви? ответьте плтзз
В V в. первый в Европе план земной поверхности составил
Какое из перечисленных событий в Огузском государстве было раньше других
