Чем будет главное различие между населением афин и спарты чем можно объяснить различия

ы, наверное, заметили какие необычные у римлян имена: Марк По́рций Като́н, Пу́блий Корне́лий Сципио́н, Гай Юлий Цезарь. Но почему так сложилось? Оказывается «длинное» римское имя состояло из трех отдельных имен. Первое – личное. Интересно, что в Древнем Риме было только 72 мужских имени, но пользовались обычно восемнадцатью. Второе – родовое. Указывало на принадлежность к тому или иному роду патрициев или плебеев. Третье – семейное прозвище. Например, Катон, что значило «хитрый», или Сципион – «посох».

Главных героев сегодняшнего занятия звали так же необычно – Тибе́рий Семпро́ний Гракх и Гай Семпро́ний Гракх. О них, а также о событиях, связанных с этими людьми, сегодня и пойдет речь.

Тибе­рий Гракх погиб, но дело его — разда­ча земель и рево­лю­ция — пере­жи­ло сво­его твор­ца. В борь­бе про­тив раз­ло­жив­ше­го­ся зем­ледель­че­ско­го про­ле­та­ри­а­та сенат мог отва­жить­ся на убий­ство, но он не мог исполь­зо­вать это убий­ство для отме­ны аграр­но­го зако­на Сем­п­ро­ния. Безум­ный взрыв пар­тий­ной нена­ви­сти ско­рее укре­пил, чем поко­ле­бал силу ново­го зако­на. Та часть ари­сто­кра­тии, кото­рая сочув­ст­во­ва­ла рефор­ме и откры­то одоб­ря­ла разда­чу земель, во гла­ве с Квин­том Метел­лом (623) [131 г.], избран­ным в это вре­мя на долж­ность цен­зо­ра, и Пуб­ли­ем Сце­во­лой, объ­еди­ни­лась с при­вер­жен­ца­ми Сци­пи­о­на Эми­ли­а­на, кото­рые во вся­ком слу­чае не были про­тив­ни­ка­ми рефор­мы, и полу­чи­ла таким обра­зом боль­шин­ство даже в сена­те; поста­нов­ле­ние сена­та кате­го­ри­че­ски пред­пи­сы­ва­ло комис­сии по разде­лу земель при­сту­пить к сво­ей рабо­те. Соглас­но зако­ну Сем­п­ро­ния чле­ны этой комис­сии долж­ны были изби­рать­ся еже­год­но наро­дом и, веро­ят­но, так и было. Но по само­му харак­те­ру задач кол­ле­гии совер­шен­но есте­ствен­но, что выби­ра­лись посто­ян­но одни и те же лица, и новые выбо­ры про­ис­хо­ди­ли в сущ­но­сти толь­ко в слу­чае смер­ти кого-либо из чле­нов кол­ле­гии. Так, вме­сто Тибе­рия Грак­ха в комис­сию был избран тесть его бра­та Гая, Пуб­лий Красс Муци­ан. Когда же послед­ний был убит в 624 г. [130 г.], а Аппий Клав­дий умер, разда­чей земель ста­ли руко­во­дить вме­сте с моло­дым Гаем Грак­хом два наи­бо­лее актив­ных вождя пар­тии реформ — Марк Фуль­вий Флакк и Гай Папи­рий Кар­бон. Уже одни эти име­на могут слу­жить руча­тель­ст­вом, что дело ото­бра­ния и разда­чи заня­тых государ­ст­вен­ных земель велось усерд­но и энер­гич­но, и, дей­ст­ви­тель­но, нет недо­стат­ка в дока­за­тель­ствах это­го. Уже кон­сул на 622 г. [132 г.] Пуб­лий Попи­лий, — тот самый, кото­рый руко­во­дил судеб­ной рас­пра­вой над сто­рон­ни­ка­ми Грак­ха, — назы­ва­ет себя на одном пуб­лич­ном памят­ни­ке «пер­вым, кто очи­стил государ­ст­вен­ные зем­ли от пас­ту­хов и засе­лил их зем­ле­паш­ца­ми». Да и вооб­ще есть ряд ука­за­ний, что разда­ча земель про­из­во­ди­лась по всей Ита­лии и что всюду коли­че­ство кре­стьян­ских хозяйств в с.97 суще­ст­ву­ю­щих общи­нах уве­ли­чи­лось, ибо целью зако­на Сем­п­ро­ния было улуч­ше­ние поло­же­ния кре­стьян­ства не путем учреж­де­ния новых общин, а путем укреп­ле­ния суще­ст­ву­ю­щих. О раз­ме­рах и о глу­бо­ком вли­я­нии про­веден­но­го пере­де­ла земель свиде­тель­ст­ву­ют так­же мно­го­чис­лен­ные ново­введе­ния в рим­ском 76 зем­ле­мер­ном искус­стве, отно­ся­щи­е­ся ко вре­ме­ни грак­хов­ско­го аграр­но­го зако­на. Так, напри­мер, пра­виль­ная уста­нов­ка меже­вых кам­ней, устра­ня­ю­щая воз­мож­ность оши­бок, была, по-види­мо­му, впер­вые введе­на грак­хов­ски­ми меже­вы­ми учреж­де­ни­я­ми по слу­чаю разде­ла зем­ли. Но яснее все­го гово­рят о зна­че­нии рефор­мы дан­ные цен­зо­вых спис­ков. Циф­ры, опуб­ли­ко­ван­ные в 623 г. [131 г.], при­чем пере­пись про­из­веде­на была, надо думать, в нача­ле 622 г. [132 г.], пока­зы­ва­ют толь­ко 319000 граж­дан, спо­соб­ных носить ору­жие. Но спу­стя 6 лет (629 г.) [125 г.] эта циф­ра не толь­ко не сни­зи­лась, как это име­ло место во все преды­ду­щие годы, а, наобо­рот, еще под­ня­лась и достиг­ла 395000 чело­век, т. е. при­рост состав­лял 76000 чело­век. Это уве­ли­че­ние, — несо­мнен­но, резуль­тат того, что сде­ла­но было для рим­ско­го граж­дан­ства комис­си­ей по разда­че земель. Сомни­тель­но, чтобы раздел государ­ст­вен­ных земель вызвал сре­ди ита­ли­ков уве­ли­че­ние чис­ла участ­ков в такой же мере, как сре­ди пол­но­прав­ных рим­ских граж­дан. Во вся­ком слу­чае, комис­сия достиг­ла боль­ших и бла­го­де­тель­ных резуль­та­тов. Прав­да, дело не обхо­ди­лось без мно­го­крат­ных нару­ше­ний пра­во­мер­ных инте­ре­сов част­ных лиц и их закон­ных прав. Комис­сия состо­я­ла из реши­тель­ней­ших сто­рон­ни­ков рефор­мы и, будучи судьей в соб­ст­вен­ном деле, дей­ст­во­ва­ла бес­по­щад­но и даже бес­це­ре­мон­но.

Перший контакт слов'ян із християнством, повністю підтверджений у джерелах, відбувся на початку 7 століття. У ранньому середньовіччі слов'яни заселяли величезні райони Центральної та Східної Європи. Регіон був водночас протягом усього раннього середньовіччя периферійним для двох Імперій: Риму та Візантії. Уродженці, слов'яни та неслов'яни, сусідні з цими цивілізаційними центрами, у ІХ та Х столітті досягли успіху створити власні, нові державні структури. І Римська, і Візантійська церкви розпочали свою місіонерську діяльність, спрямовану на ці держави та нації. Місії, здійснені серед цих народів, співпадали з глибокими перетвореннями їхньої соціальної та політичної структури. Християнізація цього регіону Європи, здається, була тісно пов'язана з появою нових державних організацій.

Візантійські місії здобули стійкий успіх у країнах, ближчих до Візантії, і, таким чином, постійно перебувають під політичним впливом Імперії. Християнські місії вітали в першій слов'янській державі Карантанія, заснованій словенцями в першій половині 8 століття. Слов'янські правителі, намагаючись протидіяти тиску з боку аварів, сприйняли прийняття християнства як дуже корисний крок. Крім Карантанії, рання християнізація цієї частини Європи охоплювала Далмацію та Хорватію.

Слов'янський обряд укорінився найглибше серед сербів та булгар. Серби оселилися на Балканах ще в 6 столітті. У Сербії та Боснії процес християнізації зайняв ще двісті років. У середині 9 століття серби створили власну державу. Правління імператора Василія І мало особливий вплив на зростання християнства. Серби, як і більшість інших слов'янських сусідів Візантії, були зарезервовані щодо грецьких місіонерів як імовірних політичних емісарів Імперії.  

Перші місіонерські походи у Фракію були  лише в 7–8 століттях. Перші монастирські центри виникли поблизу Варни та інших міст. У 8 столітті в богемні території проникли як латинське, так і візантійське християнство. Боривой, перший чеський князь, який прийняв християнство, та його дружина Людмила були охрещені архієпископом святим Мефодієм. У 10 столітті династія Пшемислідів обрала латинський обряд і тісніші зв’язки з Німецькою імперією.  

Мадяри отримали свої знання про християнську віру від слов'ян та їх контактів з Візантією. Під впливом візантійських місіонерів деякі мадярські племена прийняли східне християнство. Перші монастирі в Угорщині були засновані грецькими ченцями.  

Окрім ключової ролі Болгарії та Великої Моравії у культивуванні слов’янської кирило-мефодіївської спадщини, спадкоємцями цієї великої релігійно-культурної традиції стали саме руські землі. Завершив християнізацію Русі Володимир Великий.  

З часів становлення державності та протягом усього середньовіччя Польща зазнавала перехресних впливів Сходу та Заходу. Після того, як Богемія прийняла християнство в 966 р.  Польща увійшла до кола латинської цивілізації.  

Можна зробити висновок, що процеси християнізації в Центральній та Східній Європі завершилися наприкінці Х століття. Ця історична дата прориву визначила цивілізаційні кордони на наступні століття, відзначені діапазоном східного та західного християнства. Латинське християнство переважало у Польщі, Паннонії, Далмації, Угорщині та Богемії, а в ХІІІ столітті - Хорватії.