Карион истомин включал свои вирши в

ответ "В буквари"

1. Речь
2. Мозг 
3. Геном
4. Поведения
Человек — один из немногих представителей животного мира, обладающих к речи. Многие птицы, например, попугай, обладают к звукоподражанию, но для к речи необходима вторая сигнальная система, которая, по всей видимости, свойственна только человеку. В ряде экспериментов обезьян и дельфинов пытались обучить пониманию простых фраз или их генерации с использованием языка жестов, но такие попытки чаще всего заканчивались безрезультатно
Человек обладает развитым мозгом. Отношение массы мозга к массе тела больше, чем у многих других животных (за исключением, например, мелких птиц, коатов или паукообразных обезьян), а абсолютная масса мозга больше лишь у слонов и китообразных. Степень развития мозга может быть оценена, в частности, по соотношению массы спинного мозга к головному. Так, у кошек оно — 1:1, у собак — 1:3, у низших обезьян — 1:16, у человека — 1:50. У людей верхнего палеолита мозг был заметно (на 10-12 %) крупнее мозга современного человека. У человека хорошо развиты области мозга, отвечающие за равновесие и координацию движений, что позволяет ходить на двух ногах. Обонятельные области, напротив, развиты слабо, что соответствует чрезвычайно слабому обонянию. С другой стороны, человек, как и все приматы, обладает стереоскопическим зрением.

Зовнішня політика Сполучених Штатів Америки визначається Президентом та здійснюється Державним департаментом на чолі з Державним секретарем.

Сполучені Штати Америки проводять складну зовнішню політику, основними принципами якої проголошені «будівництво безпечного світу» і «поширення демократії на користь американського народу та міжнародної спільноти»[1]. Сполучені Штати відіграють вкрай важливу роль у міжнародних відносинах, мають найрозвиненішу у світі мережу дипломатичних представництв. США — член-засновник Організації Об'єднаних Націй і Північно-Атлантичного альянсу, член Ради Безпеки ООН. Дипломатія США бере найактивнішу участь у розв'язанні практично всіх міжнародних конфліктів і суперечок.

Колишній державний секретар США Колін Павелл називав зовнішню політику США «агресивною у сенсі ставлення до викликів і проблем».[2]. З 1940-их років, коли адміністрація Рузвельта відмовилась від політики невтручання, США виступали ініціаторами безлічі збройних конфліктів та військових переворотів в усьому світі, серед яких переворот в Ірані у 1953 році, Операція у затоці Свиней у 1961 році, війни в Югославії 1999, Афганістані та Іраку (2001, 2003).

Один із напрямів у зовнішній політиці США, за власним самовизначенням, є проведення політики «М'якої сили» (Soft power). М'яка сила — це здатність держави (союзу, коаліції) досягти бажаних результатів у міжнародних справах через переконання, а не придушення (нав'язування, примус). «М'яка сила» діє, спонукаючи інших дотримуватись (або домагаючись їхньої власної згоди додержуватись, або роблячи вигідним додержання) певних нормам поведінки та інституцій на міжнародній арені, що і приводить її носіїв до досягнення бажаного результату фактично без примусу". Це поняття належить відомому американському політологу на ім'я Джозеф Най молодший.

Невдоволення подібним лунає в різних країнах світу, де американські принципи світоустрою часто сприймаються як диктат та бажання нав'язати власну систему цінностей. Критика світової політики США багато в чому обумовлена тим, що первісно подібний підхід до розрішення глобальних проблем формувався в тому числі, і як інструмент розповсюдження свого геополітичного впливу, оскільки його реалізація надавала Вашингтону конкурентні переваги у боротьбі за ринки збуту в різних регіонах, що дозволяло досягти там і політичного домінування[3].