ответ:Визвольна війна українського і білоруського народів 1648-1654 років - поширена в історіографії назва повстання козаків Запорізького війська на чолі з Б.М. Хмельницьким, підтриманого селянами і міщанами (городянами), проти уряду Речі Посполитої.
Військові дії між козаками, яких періодично підтримували кінні загони кримського хана Іслам-Гірея III, і польсько-литовськими військами йшли з перервами. На початку 1648 року Б.м. Хмельницький з невеликим загоном розгромив вірний польському королю Владиславу IV козачий Корсунський полк, що стояв на острові Хортиця. Мабуть, у квітні того ж року на козацькій раді Хмельницький обраний гетьманом Запорізького війська. На чолі з ним та його соратником м.Кривоносом Запорожці за підтримки кримських татар 5-6(15-16) травня розбили польський авангард під команд. С. Потоцького та С. Чарнецького поблизу урочища Жовті Води (нині місто Дніпропетровської області, Україна), 15-16(25-26) травня - основні сили польської армії під командуванням великого коронного гетьмана М. Потоцького та гетьмана польного коронного М. Калинівського поблизу міста Корсунь, 11-13(21-23) вересня - військо, зібране князем В. М. Вишневецьким, біля села Пилявці (тепер село Пилява Старосинявського району Хмельницької області, Україна). Одночасно проти литовської шляхти повстали селяни і міщани ряду міст ВКЛ, зокрема Гомеля, Мозиря, Лоєва (нині - у складі Гомельської області, Білорусь), їм на до Хмельницький направив козацькі загони на чолі з В. Гаркушею, А. Небабою і М. Небабою, З. Д. Подбайло (Подобайла) і ін (у 1649 році армія під командуванням польного гетьмана литовського князя Я. Радзивілла відновила королівську владу в повсталих регіонах ВКЛ).
Польська армія під командуванням Яна II Казимира і м. Потоцького 18 (28).6-30.6(10.7). 1651 року в битві поблизу села Берестечко(нині місто Волинської області, Україна) перемогла козаків; 20 (30) Червня за нез'ясованих обставин поле бою залишила Кримська кіннота, слідом за якою того ж дня попрямував Хмельницький у супроводі і.є. Виговського. Одночасно 26 червня (6 липня) Радзивілл знову поблизу міста Лоєв розбив козаків на чолі з Підбайло і м.Небабою. В результаті 18 (28) вересня того ж року Хмельницький під міста Біла Церква підписав з королем мирну угоду.
За умовами Білоцерківського договору 1651 року (діяв до весни 1652 року) під владою гетьмана залишалося тільки Київське воєводство з містом Чигирин, цією ж територією обмежувалося землеволодіння козаків (землі в Брацлавському і Чернігівському воєводствах підлягали продажу, а частини Запорізького війська виводилися звідти і з ВКЛ); чисельність реєстрових козаків скорочувалася до 20 тисяч осіб; скасовувалися всі заборони щодо євреїв і ПР.у травні 1652 року Хмельницький за підтримки кримських татар зробив другий похід проти Молдавського князівства, що розірвав союз із Запорізьким військом. На річці Південний Буг, неподалік від пагорба Батог (поблизу нинішнього села Четвертинівка Тростянецького району Вінницької області, Україна), Запорізько-Кримське військо 22-23 травня (1-2 червня) розгромило польську армію під командуванням Калиновського (загинув у цьому бою) і незабаром вступило в місто Ясси. У березні 1653 року козацький загін на чолі з полковником Вінницького полку і.Богуном розбив переважаючі військові сили поляків поблизу містечка Монастирище (нині місто Черкаської області). Однією з останніх подій повстання стала блокада табору польського війська під командуванням Яна II Казимира поблизу містечка Жванець (нині село Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області) козаками і кримськими татарами восени - на початку зими 1653 року.
Цар Олексій Михайлович, довгий час офіційно оцінював повстання як внутрішню справу Речі Посполитої, навесні 1653 року зробив невдалу спробу примирити протиборчі сторони дипломатичним шляхом. З погіршенням зовнішньополітичної ситуації восени того ж року російська держава оголосила війну Речі Посполитої, в якій разом з російськими військами брали участь козаки Запорізького війська. Території Київського, Чернігівського та брацлавського воєводств увійшли до складу Руської держави згідно з рішеннями 2-го Земського собору 1653 року в Москві та Переяславської ради 1654 року. Православне населення було позбавлене релігійного утиску, а запорізьке військо отримало права і привілеї відповідно до березневих статей 1654 року
Объяснение:
как-то так
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Князь нуждался в военной силе, как для обеспечения внутреннего порядка, так и обороны от внешних врагов. Дружинники были реальной военной силой, всегда готовой к бою, а также советниками князя. Под дружиной следует понимать профессиональных воинов, за которыми признавалась номинальная коллективная собственность на земли, с которых они имели право собирать дань.
Согласно изысканиям отечественных исследователей ПВЛ, дружина имела иерархическую структуру[20]. Во главе дружины стоял князь. Под его началом, кроме личной дружины, были воеводы, командующие собственными дружинами.
Внутри древнерусской дружины существовало иерархическое деление на «старшую», «среднюю» и «младшую». Внутри каждой определенному социальному слою были присущи только его определенные функции. С течением времени роль дружины в политических делах и ее влияние на князя изменялись.
«Старшая» дружина состояла из служивших отцу князя («дружина отня»[21]). Она переходит к младшим поколениям князей, вооруженная прежним влиянием и авторитетом в дружинной и общественной среде. ПВЛ неоднократно подчеркивает, что эта часть дружины присутствовала при всех значимых событиях жизни князя («И изиде противу ему благоверный князь Всеволод с воима сынъма», «Святополк созва боляръ и кыянъ, и поведа имъ, еже бе ему поведал Давыдъ <…>. И реша боляре и людье…»[22]).
«Средний» слой дружины составляли гридьба. Эти дружинники составляли основной боевой контингент личных воинских сил князя.
В «младшую» дружину, входили молодые люди – отроки и т.д. («и рече Святославъ, кроме зря, отрокомъ своимъ…»[23]). Они находятся при князе, неотступно и в первую очередь они - слуги князя.
При Рюрике, княжеская дружина состояла из варягов, но уже при Олеге в состав дружины помимо варягов входили новгородцы, кривичи и финны, а при Владимире - варяги, финны, славяне, печенеги, ятвяги. Видимо, главными условиями вступления в дружину были личные качества претендента - преданность князю и боевые навыки[24].
Выделению княжеской дружины разрушение родоплеменной структуры, охватившее славянский этнос в V-VI вв. Княжеские дружины, как круг его ближайших соратников и сотрудников, существуют с самого возникновения Киевского государства. В целом, Древнерусская дружина просуществовала до XIII века.
Подведем основные итоги настоящего подпункта:
- постоянное упоминание дружины в связке с князем, на страницах Повести временных лет свидетельствует о том, что дружина являлась таким же необходимым элементом в древнерусском обществе, как и князь. Князь нуждался в военной силе, как для обеспечения внутреннего порядка, так и обороны от внешних врагов. Дружинники были реальной военной силой, всегда готовой к бою, а также советниками князя;
- под дружиной следует понимать профессиональных воинов, за которыми признавалась номинальная коллективная собственность на земли, с которых они имели право собирать дань;
- внутри древнерусской дружины существовало иерархическое деление на «старшую», «среднюю» и «младшую». Внутри каждой определенному социальному слою были присущи только его определенные функции;
- при Рюрике, княжеская дружина состояла из варягов, но уже при Олеге в состав дружины помимо варягов входили новгородцы, кривичи и финны, а при Владимире - варяги, финны, славяне, печенеги, ятвяги. Видимо, главными условиями вступления в дружину были личные качества претендента - преданность князю и боевые навыки.