Почему большивеки победили в россии, и что означала их победа?

Cbjbc zycgghcjk
gbcvhgch. gbjjcbjjvcvk

Адже суверенною є державна влада, яка здатна самостійно, без втручання інших держав чи організацій встановлювати обсяг і реалізовувати суверенні права держави (право законодавства, судочинства, підтримання правопорядку на власній території, право ведення зовнішніх зносин).

У той період можна говорити лише про поступове набуття державною владою Київської Русі суверенного характеру.

Влада князя була ще незначною, а важливі справи вирішувалися старшими за віком, найавторитетнішими особами на зборах - вічі, що перейшло у спадок від племені. З часом повноваження князя розширились, потіснивши віче, хоч ще протягом довгого часу воно мало значний вплив.

Поступово князь стає спадковим монархом, виконує військові, дипломатичні, судові функції, призначає і звільняє урядовців, є главою держави і представником усього народу. Проте доки васальні відносини не переросли у відносини підданства, сила князівської ради у вирішенні військово-дипломатичних завдань була досить відчутною [1, c.45].

Дослідники у ХІІ-ХІІІ ст. свідчать, що, незважаючи на збереження відносин сюзеренітету-васалітету, водночас набирає сили влада Великого князя київського [2, c.112-113].

Тривалий час поряд з верховним державним володарем відомі й інші володарі, що мають свої державні території у вигляді земель, уділів, волостей ігається роздроблення влади у вигляді піраміди взаємного підпорядкування державних володарів, яку очолює Великий князь київський і якому підпорядковані князі великих земель, котрі також, своєю чергою, називають себе "великими", не втрачаючи, проте, залежності від Великого князя київського.

Цим князям підпорядковані їхні васали - удільні князі, що мають у своєму підпорядкуванні уділи чи волості, очолювані також князями, які є напівдержавним елементом стосовно підлеглого йому населення, маючи своє військо, фінанси та ін. Крім того, значним був вплив церкви. Про прагнення її володіти світською владою свідчать праці мислителів того часу.

Навіть ставши спадковим монархом, князь все ж не стає єдиновладним правителем. Поряд з ним і далі продовжують діяти віче та боярська рада. Князь був зобов’язаний радитися зі своїми могутніми васалами, зібраними в боярській раді, з питань законодавства, управління, фінансів, зовнішньої політики та з інших державних справ. Боярській раді належало обмірковувати питання ведення війни і укладення миру (вони лише обговорювали їх, вирішували ж ці питання на вічі); рада іноді виступала як вища судова інстанція, переважно у справах з князями.

Боярська рада працювала збираючись на засідання, де кожен міг вільно висловитись, навіть стати в опозицію до князя, що послабляло його владу.

Як уже зазначалось, ще одним органом тогочасної Русі було залишене у спадок від племен віче – збори всіх старших за віком горожан, батьків родин, тисяцьких, які репрезентували пригороди, присутніми були також духовні особи, бояри, іноді князь. Цей орган був відокремлений від боярської ради та князя і, на думку деяких дослідників, виступав органом справжнього народовладдя [3, c.160].

Оскільки віче концентрувало владу князя та бояр, які брали в ньому участь, а також народу, воно було найважливішим органом влади. Вічу належало законодавство, судочинство, право призначення на посади, вирішення питань війни і миру. Досліджуючи основи державного ладу Київської русі, український правознавець Ростислав Лащенко виділяє ідею народоправства, яка виявлялась у співвідношенні двох органів влади: віча як явища народної самобутності та князя як символу і "визначного органу" влади аристократії [4, c.148].

Загалом протягом ХІІ-ХІІІ ст. у Київській держав ігається значне посилення об’єднувальних тенденцій. Проте згодом цей процес перетворюється у свою протилежність, і державу опановує міжусобна боротьба.

Традиційне для українського державотворення несприйняття абсолютного правління та міцної централізованості державної влади зрештою привело до занепаду Української держави цього періоду.

Відновлена в результаті національно-визвольної війни українська державність ґрунтувалась на традиційних для України народоправстві, республіканстві, але поряд з цими рисами ігається авторитаризм гетьманської влади. Не можна вважати це за суперечність, оскільки, як і в Княжу добу, єдиновладне правління князя поєднувалось з народоправством, що пояснюється необхідністю в різні періоди становлення і розвитку державності відповідного укладу державного життя, певного відповідного співвідношення сил, взаємовідносин органів держави.

1. Потому что все народы вступили в этот период одновременно. В данный отрезок времени происходит возникновение новой цивилизации, новой системы отношений, «европейского мира», «европейского чуда» и экспансия европейской цивилизации в другие районы мира.

2. Повлияло в отрицательную сторону т.к не было никаких торговых связей с западом и соседними странами. Эти страны закостневели в традиционном обществе на несколько столетий. Япония и Китай существенно отставали от ряда других стран мира в экономическом плане. Как во многих Европейских странах совершенствовались новые технологии, в Китае и Японии оставались старые традиции ведения домашнего, приемущественно натурального хозяйства.Поэтому эти две страны были не конкуренто в мировой экономике

3. Традиционные общества Востока в этот период отдавали дань традициям, ритуалам предков и обычаям.

Как правило, такие общества были патриархальные, а государства - авторитарные. Главной ценностью была не личность, а коллектив. Выделялся только один и это был император, султан или падишах. 

Семья была прототипом государства, и наоборот. Прекрасно работала система подчинения "младший - старший". Например, в Китае это называлось сыновьей подчительностью (сяо), когда старший - это константа, и перечить воле старшего - вне закона.