Что главное в учении иисуса христа? кто такие апостолы и какова их деятельность? (5 класс, древний мир, уколова)

Своем учении Иисус Христос говорит как о Богооткровенном: “Мое учение – не Мое, но Пославшего Меня” (Иоанн 7,16), то есть Бога. Главным предметом учения Иисуса Христа есть описание Царства Божьего. Наряду с этим Христос возвестил миру о том, что Бог един по существу и троичен в лицах, и что Бог есть любовь, а также что Бог так возлюбил человечество, что послал Сына Своего Единородного в мир на мученический подвиг, чтобы искупить грехи людей. Учение Иисуса Христа в нравственном и философском смысле совершенно по чистоте и возвышенности своих идеалов и взглядов на мир, ясно и логично по силе мыслей и убедительности аргументов. Согласно Слову Божьему, Иисус Христос призывает всех людей быть совершенными и милосердными как“совершен Отец ваш Небесный” (Мф. 5,48).

В своем учении Иисус Христос сконцентрировал Ветхозаветный декалог в двух заповедях, сказав, что первой наиглавнейшей заповедью является Любовь к Богу, а второй заповедью, подобной первой, есть любовь к ближнему.

Последователь Христа должен быть смиренно мудрствующим человеком, чистым сердцем, миротворцем, который сожалеет о своей греховности и желает примириться с милостивым Богом. А залогом этого союза с Богом и есть соблюдение заповедей Божьих, деланье добра и уход от злых помыслов и поступков. Иисус Христос учил, что главной для человека является духовная, этическая сторона жизни, так как от философских взглядов и морали зависит поведение в целом и отдельные поступки человека.

2. Р усское слово «апостол» происходит от греческого — «посланник». В Библии так называются те, кто от Бога получает повеление сообщить Его волю людям. При жизни у Иисуса были ученики, а после его смерти и воскрешения они стали апостолами-говорили людям о Иисусе... Проповедовали слово Божье...

Відповідь:

Столипінська реформа (Столипінська аграрна реформа) — низка законодавчих актів, написаних задля перерозподілу селянської земельної площі в Російській імперії та задля підвищення продуктивності сільського господарства.

Назва походить від одного з її ініціаторів і головного реалізатора — голови Ради Міністрів Петра Столипіна. Столипінська реформа безпосередньо пов'язана з революційними подіями 1905 року та невдачами імперського уряду задовільно розв'язати аграрне питання (див. ЕУ І, стор. 1 042). Основними законодавчими актами реформи були: указ від 9 (22) листопада 1906 року «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі Державною Думою закон від 14 (27) червня 1910 року.

За цими законами скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір». Селяни користувалися до Селянського поземельного банку, який кредитував купівлю землі і допомагав створити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства.

Останнім актом Столипінської реформи був закон 29. 5. (11. 6.) 1911 про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпорядних комісій (губернських, повітових і волосних, створених ще указом від 4(17) березня 1906 . Протягом 1920—1921 в Казахстані (26 % всіх общинників) з 16,9 млн десятин землі (15 % всього общинного землеволодіння).

В Україні процес виходу з громад пішов ще далі, при чому він був нерівномірний, бо общини майже не було на Правобережжі й Полтавщині, натомість вона переважала у степу й на Харківщині. Але й тут общинне землекористування було переважно лише формальним, бо поодинокі господарства користувалися землею на правах подвірного землеволодіння, тобто власником землі вважався весь двір; її, права, не можна було продати, але можна було ділити між спадкоємцями двору.

Пояснення:

коротко:Впервые заключён в 197 году до н. э. с хуннским шаньюем Модэ. Суть договора состояла в том, что китайская принцесса выходила замуж за варварского владыку и император каждый год отправлял определённое количество «подарков» родственникам-варварам, а варвары обязывались не совершать набеги на Китай.

не коротко:Договор Мира и Родства (кит. упр. 和親, пиньинь heqin, палл. хэцинь) — форма договора, которую китайцы использовали для заключения мира с «варварскими» народами. Впервые заключён в 197 году до н. э. с хуннским шаньюем Модэ. Суть договора состояла в том, что китайская принцесса выходила замуж за варварского владыку и император каждый год отправлял определённое количество «подарков» родственникам-варварам, а варвары обязывались не совершать набеги на Китай. Китайцы считали такой договор унизительным для своей империи и заключали его, только когда не имели сил, чтобы победить варваров.