Это событие произошло в послевоенный период (1945 – 1953 гг.): а) проведение избирательной реформы в) суд над диссидентами с) выступление рабочих в новочеркасске d) «дело врачей»

Суд над диссидентами

Объяснение:

1. Продовжуючи політику руських князів щодо збирання навколо Києва слов’янських земель, Володимир військовими походами 981-993 pp. на ятвягів, в’ятичів, радомичів, хорватів та дулібів завершив тривалий процес формування території Київської держави.

2. Дбав про охорону кордонів Київської держави, а тому утримував для цього добре озброєну велику дружину.

3. Вів широке будівництво фортець - опорних пунктів оборони проти чужоземних загарбників на Десні, Острі, Сулі, Рубежі Ступні.

4. Для захисту своїх володінь від печенігів будував оборонні захисні вали (так звані “змієві”) загальною довжиною майже тисяча кілометрів. Це система фортець і велетенських земляних стін з дубовим частоколом, які споруджувалися вздовж рік — природних перепон на шляху кочівників — і тягнулися, оточуючи Київ із заходу, півдня і сходу. Розташовувалися ці оборонні споруди чотирма рубежами:

 

• перший рубіж — по річці Сулі, на відстані 15-20 км було побудовано фортеці;

• другий рубіж — по річці Трубіж, де містився один із найбільших центрів Русі —Переяслав;

• третій був перед Черніговом по річках Остер і Десна;

• четвертий — перед Києвом, де по Стугні було побудовано цілу низку фортець - Треполь, Василів. У 911 р. між Стугною і Києвом було побудовано фортецю Білгород.

5. Запровадив християнство.

6. Будував багато церков.

7. Розбудовував старі і будував нові міста, зокрема Володимир — на Волині. Василів — на Київщині.

8. Дбав про культурний розвиток своєї держави, яка за територією стала найбільшою в Європі.

 

9. Звертав увагу на розвиток ремесел, сільського господарства, торгівлі.

10. Володимир — перший реформатор на Русі.

Здійснив такі реформи:

• адміністративну (для об’єднання земель в єдину державу): землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам.

Усю країну було поділено на вісім округів, округи — на волості. На зміну родоплемінному поділу було запроваджено територіальний, що є однією з основних ознак формування державності;

 

• військову (для створення сильної дружини (війська): ліквідовано “племінні” військові об'єднання і створювалося військо на основі розданих земельних володінь;

• релігійну (для посилення єдиної держави і створення єдиного світогляду): запроваджено християнство для зміцнення зв’язків між окремими частинами держави і для міжнародного визнання Русі;

• судову (для вдосконалення судочинства): розмежовано церковне і князівське судочинство, запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний — “Закон земляний”, який пізніше було взято за основу під час написання збірника правових норм Правди Ярослава”;

• оборонну (для відбиття нападів ворогів): будував фортеці й оборонні рубежі, які згодом історики назвуть „богатирськими заставами”;

• фінансову (для покрашення економічних відносин держави). Князь почав карбувати власні гроші (златники і срібники). Монети виробляли із золота і срібла. На них з одного боку зображено Христа, а з другого - Володимира, котрий сидить на троні з хрестом у руці. Нині нумізматична колекція князя Володимира та його нащадків налічує 11 златників і 340 срібників.

11. Було запроваджено державну символіку.

Герб Володимира - тризуб.

Объяснение:

Людовик, в детские годы переживший войны Фронды, стал убеждённым сторонником принципа абсолютной монархии и божественного права королей (ему приписывают выражение «Государство — это я!»), укрепление своей власти он сочетал с удачным подбором государственных деятелей на ключевые политические посты. Царствование Людовика — время значительной консолидации единства Франции, её военной мощи, политического веса и интеллектуального престижа, расцвета культуры, вошло в историю как Великий век. Вместе с тем долголетние военные конфликты, в которых Франция участвовала во время правления Людовика Великого, привели к повышению налогов, что тяжёлым бременем легло на плечи населения и вызвало народные восстания, а в результате принятия эдикта Фонтенбло, отменившего Нантский эдикт о веротерпимости внутри королевства, около 200 тысяч гугенотов эмигрировали из Франции