Одной из основных объективных причин возвышения москвы является:

Объективные причины возвышения Москвы

   •удалённость от окраин, подвергавшихся набегам ордынцев, рост численности и плотности населения, в т.ч.в результате притока из южных районов Руси, разоренных татарами. Вследствие миграции русского населения в западные области Владимиро-СуздальскойРуси, происходило усиление ранее второстепенных городов (Твери, Костромы, Городца, Москвы). Старые же города (Владимир, Суздаль, Переяславль-Залесский, Юрьев-Польский (основан в 1149) и др.) неоднократно подвергались разорению ордынцев.
   •Москва - важный центр транзитной торговли.
   •относительная слабость боярства.

Главная причина распада СССР в неэффективной советской экономике. Конечно у Советского Союза много раз был шанс пойти по китайскому  пути -модернизировать экономику, легализовать частное предпринимательство, главным образом в мелком производстве, торговле и сельском хозяйстве. Такие реформы нужны были ещё в 60-х,70-х гг. Однако кремлевские старцы не хотели никаких перемен, а запоздалые Горбачевский реформы были уже как мертвому припарка. СССР надо было еще в правление Хрущева и Брежнева, при Горбачевский он уже был обречён.

Объяснение:

За часів Королівства Русі

Наприкінці 13 століття через занепад Києва митрополит Київський Кирило III та його наступник Максим фактично перебралися у Володимиро-Суздальське князівство, яке було головним конкурентом Галицько-Волинського князівства за спадщину Київської Русі. Тому князі Лев Данилович та його наступник Юрій Львович клопотали перед Константинопольським патріархом про утворення нової митрополії для південно-західних руських князівств, зокрема, Галицько-Волинського.

У 6811 році від Створення світу (1302–1303 роках по Різдві Христовім) Константинопольський патріарх Афанасій I та Візантійський імператор Андронік II Палеолог видали грамоту, згідно з якою Галицька єпархія отримувала статус митрополії. До її складу увійшли Галицька, Перемишльська, Володимирська, Холмська, Луцька та Турівська єпархії[1]. Вона отримала номер 81 у диптиху митрополій Константинопольської православної церкви.

Першим митрополитом Галицьким був грек Ніфонт (помер 1305 року), Успенський собор Галича — головним храмом

Петро Ратенський

Князь Юрій Львович запропонував ігумену Ратенського монастиря Петру обійняти Галицьку кафедру, на що той погодився. Його було відправлено у Константинополь. В той час помер Київський митрополит Максим, який де-факто перебував у Володимирі-на-Клязьмі. Тому князь Володимирський Михаїл Ярославович відправив до патріарха свого кандидата на київський престіл — ігумена Геронтія. Після довгих суперечок, які тривали до 1308 року, патріарх вирішив об'єднати дві митрополії на чолі з Митрополитом Київським і всієї Русі, яким призначив Петра. Він вибрав собі за резиденцію спочатку Володимир-на-Клязьмі, а у[2] Москві шукав політичного притулку.

У 1331 році стараннями Галицько-Волинського князя Юрія II Болеслава Тройденовича та його тестя — великого литовського князя Гедиміна Константинопольський патріарх Ісайя відновив Галицьку митрополію, призначивши митрополитом Гавриїла. В цей час західними землями Русі подорожував митрополит Київський і всієї Русі Феогност. Він домігся визнання його предстоятельства більшістю руських єпархій; непідпорядкованою Київській митрополії залишилася лише Галицька митрополія. Тому у 1332 році митрополит Феогност відвідав Константинополь, де домігся від патріарха ліквідації Галицької митрополії.

Близько 1337–1338 років єпископ Галицький Федір (Теодор) був у Константинополі, де домігся від патріарха відновлення Галицької митрополії. Після смерті Федора у 1347 році її було знову скасовано[3].